Читать книгу Земля мертвих - Жан-Кристоф Гранже - Страница 6

– Кого це повісили? – спитав Корсо, намагаючись роздивитися, що коїться за плечима копів.

– Наш інформатор. Телепень якийсь – попався, щойно передав дані. Напевно, здав нас. Усе пішло шкереберть: очікували саме нас…

У тіні арки Корсо краще роздивився своїх товаришів. Ламбер – високий блідуватий чолов’яга із солом’яною чуприною та вицвілими бровами. На довершення картини – віспувата шкіра й гнилі зуби. До пари й помічники: один, мов справжній мареро[10], від шиї до скронь – у тату, а другого прикрашала «туніська посмішка» – шрам від рота до вух, що йому лишили на згадку наркодилери, яких він запроторив за ґрати.

– Схема така, – сповістив Ламбер. – За змією стоять брати Зарауї та їхні поплічники, що стріляють по нас. За ними, біля вежі, яку ти бачиш далі, ховаються приятелі повішеного – вони теж смалять. Подекуди перші переключаються на других і відправляють декілька куль у їхній бік, а тоді знову палять по нас. Часом ті, що засіли поблизу вежі, згадують про копів, і кулеметна черга летить сюди. Справжній секс утрьох.

Веселощі Ламбера відгонили безнадією. Цієї ночі знову матимемо вбитих, поранених, а врешті-решт – дірка з бублика й нічого доброго.

– Я чув повідомлення по рації, – докинув Корсо. – Один з хлопців лежить на землі?

– Легке поранення. Проте Зарауї втратив одного, а іншого сильно зачепило. Якщо пощастить, уколошкаємо ще одного або двох там, позаду змії.

– План який?

– Немає плану. Очікуємо людей з РОГ[11]: вони влаштують штурм і всіх розженуть. Якщо повернемося живими та здоровими, подякуємо за це Святій Риті.

– А лабораторія?

– Облажалися. Поки ми тут перестрілюємося, вони переносять товар поблизу майданчика. Ці пройди обороняють в’їзд до парковки. Коли надійде підмога, їх уже й сліду не буде.

Корсо спало на думку:

– Є інший вхід.

– Про що ти?

– Підвали з’єднані зі стоянкою.

– Ти щось наплутав. У нас є плани, вони на першому поверсі.

– Кажу тобі, я тут мешкав колись. Через вентиляційні ходи можна дістатися до стелі парковки.

Очі Ламбера зблиснули вогником чи то лихоманки, чи то шалу.

– Підвали перебудували й улаштували в них мечеть, – обізвався він. – Туди можна потрапити лише ззовні.

– Твої хлопці нас прикриють. Евакуаційний вихід за десять метрів від нас уздовж стіни.

Ламбер зняв свій HK G36 із запобіжника й заволав:

– Чули, хлопці? Цього вечора обмиємо подію, я пригощаю!

Копи приготувалися. За сигналом керівника вони почали стріляти, а Ламбер і Корсо рушили вздовж фасаду вежі. Корсо роздивлявся пащу змії (всіяна кам’яною лускою скульптура виринала з плити майданчика) й дякував Усевишньому, що він – поліціянт, що його існування якесь ненормальне й підживлюється самою смертю.

Ламбер зупинився. Незабаром вони мали опинитися на відкритій ділянці. Знову сигнал – і вони пробігли останні кілька метрів, що відділяли їх від евакуаційних дверей. Мозаїка розлетілася вщент, кулі наздоганяли їх у сутінках. Ударом ноги Ламбер вибив вхід у мечеть-підвал. Вони занурилися в темряву й запалили електричні ліхтарики. Всередині – нікого.

Колись тут містився сарай для велосипедів та мотоциклів. Корсо часто сидів у ньому по обіді й порпався біля мопедів. А тепер промінь ліхтарика вихоплював із пітьми килими, дерев’яний міхраб, що вказував напрям на Мекку, вірші Корану й облямовані божественні імена на стіні.

Корсо знадобилося кілька секунд, аби зорієнтуватися в знайомому місці.

– Туди!

Вони перетнули кімнату впоперек і ліворуч надибали приміщення котельні. Корсо зайшовся гатити в двері ногою, але йому не пощастило, як Ламберу, – навісний замок тримався міцно. Коп з Нарковідділу відштовхнув його й пальнув у сталеву петлю, яка відлетіла із силою гільзи. Стрілянина в мечеті: блюзнірство стає наругою.

Вони дісталися до комірки, де були складені кнопки, перемикачі, запобіжники. Над ними, за два метри від долівки, бічна решітка прикривала вентиляційний хід. Спершись ногами на електричний щит, Ламбер спромігся видряпатися досить високо й відірвати рамку ножем – у нього був фінський пуукко, яким він полюбляв хизуватися в кнайпі, де вони часом снідали разом.

Решітка відлетіла, і Ламбер, тримаючи гвинтівку, прослизнув у прохід, устелений всередині скловатою. Корсо, хоч як стривожений, рушив услід. Він ніколи не залізав так далеко в глиб, навіть не був упевнений, що димар веде до стоянки. За кілька метрів пітьма почала їх душити. Спітнілий Корсо подумки підраховував відстань, що вони подолали, – півшляху, мабуть, уже позаду.

Аж раптом Ламбер зойкнув. Корсо відчув, що спека стала якоюсь іншою: колючою, їдкою, мов розбуджений у лігві звір.

– Відступай! Вони закинули сюди вогонь!

Корсо сунув назад, відштовхуючись ліктями, намагаючись допомогти собі колінами. Дим, волокна й згар дерли горло. Скловолокно, якщо спалахне, накриє їх шаром вогню.

– Відступай! Якого дідька? ВІДСТУПАЙ!

На смерть переляканий Ламбер силувався, як і Корсо, пропхатися назад і вдаряв того ногами по обличчю. Нарешті, звиваючись, мов той хробак у тріщині дерева, він відчув під собою порожнину. Ще раз відштовхнувся й гепнувся на долівку комірки, просякнутої ядучими випаровуваннями. Аж гульк – Ламбер упав просто на нього, вдаривши чоботами із металевими набійками. Вони лежали тепер валетом, кашляли, плювалися, відригували.

– Двері відчини! – ледве вичавив із себе Ламбер. – Ми зараз поздихаємо!

Корсо штовхнув підбором заслін, і вони спромоглися рачки виповзти з комірки. Зіщулені, засліплені копи випльовували шматочки вовни й ковтали повітря, мов потопельники, що в останню мить таки зуміли виринути.

Ламбер підвівся й схопив Корсо за куртку.

– Треба вшиватися. Ми зараз спалахнемо під три чорти!

Корсо мимоволі поглянув у бік комірки. Жодного натяку на пожежу. Поліціянт трохи зачекав, а тоді збагнув: скловата була вогнестійкою, а дим у вентиляцію потрапив лише тому, що з іншого кінця вибухнула запалювальна бомба.

– Ну то й що? – спитав Ламбер після того, як Корсо поділився з ним міркуваннями.

– Повертаємося. Йолопи підкинули вогню й гадають, що всі негайно накивали п’ятами. Саме тепер було б добре спіймати їх на гарячому!

Ламбер, зігнувшись навпіл і спираючись руками на коліна, досі відкашлювався.

– Я забув, що ти ненормальний…

Корсо вже залазив у прохід. Треба було лише затамувати дихання, ще раз проповзти наосліп і вискочити з іншого боку. Дилери подумають, що мерці повернулися з того світу, і навіть спротиву не чинитимуть. Принаймні так він себе переконував, коли просувався вперед, заплющивши очі й не пропускаючи повітря в легені. Корсо чув тільки, як шарудять Ламберові чоботи по обгорілій скловаті та оцинкованій сталі стін – Пан Наркотики заповз усередину слідом за ним.

Згодом він помітив отвір. Наркоторгівці відкрутили решітку, щоб запустити бомбу у вентиляцію. Ось і стеля стоянки з брудними неоновими лампами.

Корсо висунувся трохи вперед і міг спостерігати з висоти за тим, що відбувається: якийсь типок переносив цілий блок смоли канабісу завбільшки, як велика пакувальна коробка. Ще двоє штовхали кудись гідравлічний прес. Четвертий перетягав дволітрові бідони з якимось хімічним перетворювачем.

Сльози заслали йому очі, діоксид вуглецю просочився в легені, але Корсо силувався збагнути, чи зможуть вони з Ламбером удвох знешкодити каналій. Переваги: в мерзотників руки були зайняті. Недоліки: з діри за два метри від землі вони виповзатимуть кілька секунд – за цей час злочинці встигнуть витягнути зброю.

– Чорт, просувайся! – промимрив позаду Ламбер, що вже почав задихатися.

Корсо запхав пістолет за пояс, учепився руками за край і сяк-так відштовхнувся. Пролетів головою вперед уздовж стіни – так і приземлився. А тому розбив собі писок об капот автівки й загубив пістолет.

Прокотився землею, хутко проповз рачки до зброї та поцілив навмання в бік дилерів, що змарнували, як він і сподівався, кілька секунд через те, що не відразу оговталися.

– Не рухатися! – вигукнув Корсо.

Перший покидьок завмер посеред стоянки, не випускаючи з рук брикет канабісу. Ще двоє стояли біля мінівена «Мерседес» V-класу з відчиненими задніми дверима – гідравлічний прес вони поставили на долівку. А четвертий випустив з рук пластикові бідони.

Усе відбулося одночасно, і Корсо побачив, що той з молодиків, який стояв біля автівки, опустив руку в її задню частину, хлопець з бідонами кинувся навтіки, чолов’яга з канабісом порачкував, а за спиною копа на машину, від якої він сам щойно відштовхнувся, з гуркотом повалився Ламбер разом із гвинтівкою.

Корсо вистрілив у двох найнебезпечніших із них і поранив того, що порпався всередині мінівена, потім поцілив у брилу канабісу, а тоді той, що її тримав, відлетів від удару назад – Корсо знав, що робить: з 2012 року копи використовували експансивні кулі нового зразка, які роздробляються, коли влучають у ціль, але не пробивають її.

Усі заклякли. Поранений перекинувся всередину «Мерседеса». Його поплічник мимоволі підніс руки. Той, що був з канабісом, лежав на животі, притиснутий до автівки вантажем коричневої наркоти. Один із шахраїв, щоправда, втік.

Тримаючи злочинців на мушці, Корсо крикнув Ламберові:

– Наручники їм почепи!

Йому ніхто не відповів. У повітрі бриніла напруга, звідусіль до нього промовляли тисячі сигналів тривоги. Ламбер там що, розбився насмерть, коли падав? Він хутко поглянув у його бік і побачив, що той спирається на землю коліном і чубиться з плюгавцем у капюшоні, який вигулькнув невідомо звідки. Наркоторгівець силувався повернути гвинтівку Ламбера на нього самого. Обома руками він стискав кисті поліціянта, змушуючи того прострелити себе. «Капюшон» уже тримав палець на спусковому гачку. Корсо відплигнув на два кроки вбік, аби під відповідним кутом пальнути так, щоб куля не пробила голову мерзотника й не вбила поліціянта, хоч якими новими були його патрони.

Зі свого місця Корсо побачив, як пересувається палець, а обличчя Ламбера аж витягнулося від зусилля. І тоді він вистрілив. Куля влучила в череп зловмисника – кості й мозок просто розлетілися на всі боки. Корсо кинувся до нього так швидко, що встиг навіть побачити дим від пострілу, який виходив з рота дилера, котрий уже лежав на землі.

Ламбер відразу схаменувся й навів свій HK G36 на двох інших, які – miracolo[12] – все ще стояли нерухомо. Корсо відступив на кілька кроків і сперся на кузов автівки – ноги в нього тремтіли. Ламбер уже одягав кайданки на руки обом телепням.

Щось спонукало його підійти до «Мерседеса». І знову Корсо переконався в тому, що досі вміє влучно стріляти: куля знесла півживота наркодилера, спалила його плоть і знищила життєво важливі органи. Його ледь не знудило, щойно він пригадав усі трофеї, здобуті цього вечора.

Ламбер відважив йому дружнього стусана у спину.

– Ще два ідіоти врятували життя твого колишнього товариша!