Читать книгу Земля мертвих - Жан-Кристоф Гранже - Страница 18

Його команда чекала на нього в залі засідань. У Берсі програмісти взялися за розкодування фільмів – їх виявилося кілька тисяч – за «ласкавої підтримки» Ахтара.

– Щось надибали?

– Жах якийсь, – відказав Людо, що був не з полохливих. – Дівчата справді багато беруть за виступи. Ми ще не торкалися фільмів з Ніною, але, гадаю, вони такі ж самі…

– Список передплатників?

– Теж розшифровуємо. Генії інформатики кажуть, що вдасться визначити лише IP-адреси комп’ютерів. Згодом треба буде віднайти імена їхніх власників. Ми не здаємося.

– Актори, акторки?

– Картотека Ахтара в повному порядку, але що нам з того? Всі працюють під псевдонімами. Жодних даних щодо кадрів.

– Він ніколи не записував, яку видав зарплату?

– Ні. Всі брали участь добровільно. Реально схибнуті якісь…

– Що з Ахтаром, ви дозволили йому зв’язатися з адвокатом?

– Ні. Ми досі шукаємо на плівках щось гаряченьке, на чому можна розкручувати звинувачення.

– Копніть навмання. Дівчат там перетворюють на калапецю.

– Він каже, що їх нібито загримували.

– А одночасне проникнення вчотирьох? А предмети, що запихають до піхви та дупи?

Людо стенув плечима.

– Вільний обмін між дорослими людьми, які дали згоду. У нас є договори, що їх підписали дівчата. Ахтар пояснює, ніби в такій спосіб він їх звільняв від іудейсько-християнських пут, забобон, якими їх пригноблює суспільство, і таке інше. Ми й далі переглядаємо фільми, але, якщо не знайдемо в них дітлахів або тварин, доведеться відпустити пана Конферансьє.

Корсо колись гарував на БПТЛ і знав, як і всі в цій залі, що постачальників порнопродукції схопити можна лише на використанні неповнолітніх або на статевих актах зоофілів з тваринами. Стаття 521-1 Кримінального кодексу передбачає покарання за «публічно або приватно виконані дії сексуального або брутального характеру, або пов’язані з жорстоким поводженням стосовно тварин: домашніх, свійських або тих, що утримуються в неволі…» Навіть є закони для захисту коників поні, що потерпають від содомії…

Корсо наказав і далі старанно шукати: ще раз пірнути в колодязь із нечистотами, визначити користувачів, а індуса постійно маринувати, крім того, не дозволяти йому спілкуватися з будь-якими знайомими.

– Прокуратура буде в захваті.

– Мабуть, що так.

Коп набрав повітря й повідомив несподівану новину, що почув у Везіне: Софі Серейс мала коханого. І на одному подиху віддав усі розпорядження. Провести блискавичний обшук у неї вдома наступної ночі й постаратися знайти бодай щось стосовно незнайомця. Знову навідатися до «Сквонка» й опитати її колег. Обнишпорити ринок сучасного мистецтва: можливо, вдасться натрапити на слід художника, що носить білий костюм та борсаліно[35]. Художника, що (можливо) зображає у своїх творах стриптизерок або порноакторок і якось пов’язаний зі старою школою художників Мулен-Руж.

Сток подала голос – на збори вона вирішила почепити великі окуляри, в яких несподівано стала схожою на вчительку:

– Щось не можу второпати. Ґонзо вже відкидаємо?

– Ні, не відкидаємо.

– А хто займатиметься підписниками Ахтара? Партнерами Ніни абощо?

– Попросимо вислати до нас підкріплення.

– А чому б не Борнека? – пожартував Людо.

– Хай Борнек робить своє, а ми – своє. До того ж він незабаром вшивається у відпустку.

– Половина 36-го будинку виїжджає цього вечора, – уточнила Сток.

– Спитайте в Бомпар, кого вона може відправити до нас. Завтра все добряче обміркуємо й вирішимо, хто кого має опитати.

Копи перезирнулися: цієї ночі вони знову на службі – перша новина, а в вихідні на них також чекає робота – друга новина.

– Крішна теж цього вечора їде, – несміливо докинула Барбі.

– Хай скасовує відпустку!

Після останніх слів Корсо попрощався й повернувся до себе в кабінет. Підбивати підсумки треба без метушні: протягом кількох годин він двічі вдало натрапляв на новий слід. Навіть не сподівався на такий успіх першого дня.

– Стефане!

Він обернувся: Барбі рушила за ним коридором з текою в руці. Знову в його голові майнула думка, що вигляд у неї геть недоладний. Вона скидається (і то в найкращі дні) на пошарпану Мері Попінс – більшої привабливості їй могли б надати вінтажний одяг або торбинки з гобеленової тканини.

– Я знайшла посилання на поранення, що їх отримала Ніна.

– У тебе є час на іншу роботу? – здивувався він.

– Я вмію працювати над двома завданнями одночасно.

А точніше трьома, адже саме вона відкопала Веранна, аса в царині мотузок, і доп’яла Ахтара, пильно переривши всі рахунки Ніни… Надзвичайна обдарованість Барбі дещо дратувала, завжди здавалося, що вона на крок випереджає групу разом з ним.

Жінка розгорнула теку, де містилися кольорові ксерокопії.

– Це картини Франсіско Ґойї.

– Ходімо до мене в кабінет.

Корсо зачинив за собою двері, а Барбі розклала зображення поверх його паперів.

– Чув про такого художника? – спитала вона.

– За дурника мене маєш, чи що?

Корсо впізнавав відомі полотна: портрети різних постатей Мадридського двору, славетний «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року», репродукції «Pinturas negras»[36]: «Два старці», «Шабаш відьом», «Пес»… Спотворені мармизи лякали нав’язливою правдоподібністю.

Барбі вихопила з купи кілька знімків і розклала на видноті.

– Поглянь – нічого тобі не нагадують?

Жахливі портрети у відтінках від червоного до сепії – пики, що дико волали або ж уїдливо посміхалися (важко зрозуміти), роти, що розтягувалися від вуха до вуха, – саме такий вигляд мало поранене обличчя Ніни.

– Це з «Чорних картин»? – спитав він і взяв одну зі світлин: чоловік зі змарнілим лицем мав скуті ланцюгом зап’ястки.

– Ні. Вони називаються «Pinturas rojas»[37]. Маленькі полотна віднайшли кілька років тому – їх приписують Ґойї. Каторжанин, чаклун, умирущий. Очевидно, Ґойя поринув у свої найпохмуріші спогади.

– Де вони зараз?

– У музеї одного з мадридських фондів. Якийсь меценат придбав за шалені гроші. В мене є адреса. Впевнена, що злочинець годинами там простоював… Може, він навіть іспанець…

Корсо ніяк не міг прийти до тями: вони втретє натрапляють на новий цікавий слід. Ба більше, він і «милого друга» тепер тримає на прицілі. Вимальовувалась певна єдність усіх деталей.

– Пошпортаємося в цьому завтра, – підсумував. – Маємо розібратися, що саме відзеркалюють обличчя. Яку символіку й глибинний смисл він у них вклав…

– А фонд?

– Переговори з французьким офіцером зв’язку в Мадриді.

– Не хочеш, аби ми туди поїхали самі?

– Ні. Головна робота – тут.

Барбі зібрала докупи ксерокопії та втиснула йому теку під пахву.

– Ти помиляєшся. Наш убивця підживлює своє божевілля картинами. Все закручено довкола них.

– Кажу тобі, знайди офіцера зв’язку.

Барбі неохоче погодилася. Як усі маленькі генії, вона була вразливою – справжній недолік для поліціянта.

Жінка вже намірилася йти, але Корсо покликав її назад:

– Ти чимось зайнята?

– Жартуєш? Щойно ти завантажив нас роботою на цілих три дні.

– Ні, я хотів спитати, чи є в тебе час, щоб випити трохи вина?

– Еге!

– Що означає «еге»?

– За сім років чесної та вірної служби ти лише двічі запропонував мені перехилити з тобою чарку. Уперше – аби сповістити про намір вигнати одного з хлопців нашої групи. Удруге – аби повідомити, що жінка, яку я щойно арештувала, повісилася в камері. Одне слово, для мене це було завжди поганим знаком.

Він спромігся на усмішку.

– Хочу в тебе дещо попросити.

– Мені вже стає моторошно.