Читать книгу Стихи и рассказы радиолюбителей Украины - Группа авторов - Страница 13

Це не наша вина, це – біда,

Що мужчина тепер м’якотілий.

Що на шию дружині сіда,

Не знаходячи справжнього діла.

А жінки наші йдуть у світи,

Доглядати дітей чужих, неміч.

А буває в борделі піти,

Заставляють прокляті «зелені».

Зробить все Берегиня сім’ї

Для дітей та й для тебе, мужчино…

Піднімись! Нехай подвиг її

Буде справжнім для тебе трампліном.

Ти охляв – безконечна борня…

Ой, нелегко вигнанцю із раю!

Щоби вижить – трудися щодня,

Ворогів – ні кінця їм, ні краю…

Не чіпаймо глибини віків,

Промчимо лиш над Києвом-градом.

Скільки мужніх людей-вояків,

Полягло від злодійської зради.

Вся історія – битви, війна,

Там походи, облоги, набіги.

Раз у раз йдуть страшні племена:

Скіфи, половці і печеніги…

Не злічить міжусобних боїв:

Син на батька, а брат йшов на брата.

Склали голови буйні свої —

Непоправні в мужчинах утрати…

А татаро-монгольська орда?…

І на захист вставали мужчини.

Їхня кров, мов водою ріка —

Поле бою ніхто з них не кинув.

Не забудем й козацьку добу,

За свободу народні повстання.

Громадянську й страшну світову,

І епоху під іменем «Сталін»…

Й кожен раз у сиріт-малюків

Залишався один вихователь.

Хлопчакам замінити батьків

Спромоглася не кожная мати…

І не наша вина, це – біда,

Що мужчина тепер м’якотілий.

Що на шию дружині сіда,

Не знаходячи справжнього діла…