Читать книгу Стихи и рассказы радиолюбителей Украины - Группа авторов - Страница 23

Радіовірші, це все для душі

Вони із душі як чайки летять

Вони чарують, радість дарують

І хочеться знову нові писать

Хочу писати, щоб розказати

Бо душа проситься в лісі гулять

В полі широкім, в небі високім

Аж до зірок в мріях злітать

Звуки ефіра, це наче ліра

Тут нові друзі вітають мене

Це дружба міцна, єднає вона

І не відчую, як час промайне.

Вітер віє із-за гаю,

Дерева гойдає.

Лине здалеку без краю,

Куди не вгадає.

То у житі дозрілому

Хвилею гуляє.

То у небі високому

Хмари розганяє.

Клубочаться чорні хмари,

Дощі посилають.

А він летить до діброви,

Там смерчі гуляють.

Легко жити йому, вільно,

Кордонів не знає.

Пролітає скрізь спокійно,

І горя не має.

Хотів з вітром, хоч три днини,

В небі політати.

Звідти глянуть на Вкраїну,

Себе показати.

Якби була та нагода,

Ще й могутня сила.

Щоб дала мені природа,

Такі дужі крила!

Пролітають літа мої

Наче той лелека,

Хоч усі були хороші

Дорога далека.

Хотів я його спитати

Чи ще не втомився?

А йому це краще знати,

Летів, не барився.

До домівки ще далеко,

Сил не вистачає.

Важко дихає лелека,

Долетіть він має.

Прилетів ранком до хати

Там сів і сумує,

Його прийшли привітати

А він їх не чує.

Вітре буйний – буревію!

Ти в небі гуляєш,

Летиш собі без кордонів,

Хмари розганяєш.

Благаю тебе ненаситний,

Лети в Україну.

Вона наша рідна ненька,

Як мати – єдина.

Ми її не вибирали,

Не будем й міняти.

Кращу долю збудуємо,

Щоб надію мати.

Батьківщина допоможе,

У лиху годину.

Щастя дати вона зможе

І батьку і сину.

Думки мої, соколики, до небес злітайте,

Беріть мою недоленьку, в хмарах розкидайте.

Дуже важко з недолею по світу блукати,

Краще її невірную в землю закопати.

А я долю почекаю, навіть і маленьку,

ЇЇ щиро привітаю, як рідную неньку.

Закінчилось моє горе, я вже наблукався.

Не цурайся мене доле, тебе дочекався.

Быстро кружится в вальсе осеннем,

Молодость наша с тобой.

Хоть и прошла она в годы военные,

Все же не время еще на покой.

Все же душа еще молодая

Ей седины не понять

Вечно в пути, покоя не зная,

Ей бы порхая – летать.

Мы ветераны, нам времени мало,

Планы свои завершить.

Вера в победу нам помогала

Путь молодым проложить.