Читать книгу Стихи и рассказы радиолюбителей Украины - Группа авторов - Страница 3

Одвічний біль, одвічна втіхо!

Не вірю я, що ти з ребра!

На радість нашу, чи на лихо,

Бог жінку з іншого зібрав.

У фарб зорі він взяв чарівність,

Додав жорстокість злих стихій,

Красу і лебедину вірність

Й долив до них отруту змій.

Ослину впертість, ласку киці

Змішав зі мстивістю пантер,

З’єднав з ревнивістю тигриці

Жадобу п’явок-ненажер.

Перемішав з дурманом зілля

Комахи в’їдливої писк,

Яскраве сонячне проміння

Й нічних зірок холодний блиск.

В смутну задуму, що мав місяць,

Додав ще грацію газель,

Потовк заміс, як тісто місять,

Поглянув збоку – ні, не все.

Тож компонент додав останній,

Що в жінці досі ще не зник:

Магнітну силу притягання,

Яку зна кожен чоловік…

З легенди вийшла ти, чи з міфа,

Нехай ти з тіста, чи з ребра —

Одвічний біль, одвічна втіхо:

Любові, щастя і добра.