Читать книгу Стихи и рассказы радиолюбителей Украины - Группа авторов - Страница 7

Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.

Садів духм'яних запах – до небес!

Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:

Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!

Гармонію бетону і природи,

Усю красу спалив нещадний смерч!

Та проти піднялись сини народу,

Своїм життям вони спинили смерть…

Ще й не жили ви, юні лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенюк!

Та встали перші ви під гул набату,

Щоб людство зберегти від смерті, мук.

Нерівна битва в ядерному пеклі:

Нейтрони, гама-частки – загаси!

Отруйний дим, киплячий бітум, спека,

Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?

Ось тут і видно чим і як хто диха,

Не був героєм зроду?.. Станеш тут!

В безсмертя піднесе шалений вихор,

Чи в забуття проложиш свій маршрут…

Могутній хтось, та з зором, ой, коротким

Ту грізну силу вклав до млявих рук

І став Чорнобиль нам гірким уроком

І полігоном різних там наук.

І йод, і цезій, стронцій і плутоній,

І їх сполук прокляті номери

Смертельним брудом держать у полоні

Усе живе, мов кажучи: «Умри!»

Прости нам, Земле, як прощає мати,

За зло полям твоїм, лісам, воді.

Ми не царі природи, щоб все брати

Та ні! Ми діти… й учні молоді.