Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 50

Оцим військовим і цивільним ладом і утримували флорентійці свою свободу (1256). Годі уявити собі, в яку силу й міць убилася Флоренція за найкоротший час. Вона не лише стала на чолі цілої Тоскани, але й рахувалася серед перших італійських міст, і хто знає, якої величі вона б сягала ще, якби її не шарпали так часто нові й нові чвари. За такого ладу флорентійці прожили десять років, і за цей період змусили укласти лігу з ними пістойців, аретинців та пізанців. Повертаючися з табору під Сієною, вони захопили Вольтерру і зруйнували ще кілька замків, переселивши їхніх мешканців до Флоренції. Всі ці передузяття звершено на пораду гвельфів, сильніших, ніж гібелліни, яких народ ненавидів за їхню пихату поведенцію в часи, коли вони врядували у місті під зверхністю Фрідріха II; партію Церкви городяни любили більше, ніж партію цісаря, оскільки з допомогою Церкви сподівалися відстояти свободу, а під зверхністю цісаря боялися її втратити. Проте гібелліни не могли спокійно примиритися, що в них вирвано владу, і чекали тільки на слушну нагоду знов утвердитися нагорі. Їм здалося, що така нагода лучилася, коли Манфред, Фрідріхів син, посів Неаполітанське королівство і цим неабияк підважив міць Церкви (1257). Вони змовилися таємно з ним, щоб знову захопити кормило правління, проте їм не вдалося діяти аж так секретно, щоб усі їхні каверзи не стали відомі старійшинам. Рада притягла до відповіді дім Уберті, але ті, замість послухатися, взялися до зброї й забарикадувалися по своїх оселях. Обурений народ озброївся і з допомогою гвельфів повиганяв їх усіх з Флоренції і змусив шукати притулку в Сієні (1258). Звідти вони звернулися по підтримку до Манфреда, короля Неаполітанського, і завдяки хитрощам месера Фарінати дельї Уберті загони цього короля вчинили флорентійцям таку різанину на берегах річки Арбії (1260), що їхні недобитки рятувалися втечею не до Флоренції, яку вважали для себе втраченою, а до Лукки.