Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 56

Війни поза містом і мир у самій Флоренції звели внівець міські партії гібеллінів і гвельфів. Залишалася непримиренною сама ворожнеча, цілком природна для всіх держав, ворожнеча між вельможами та народом, бо народ хоче жити законами, а вельможі намагаються ним верховодити, і тому погодитися їм між собою годі. Поки гібелліни викликали в усіх страх, ця ворожнеча не виходила наяв, але тільки-но вони зазнали поразки, вона одразу ж далася взнаки. Дня не минало, щоб когось з пополанів не було скривджено, загладити цю кривду закони і магістрати були безсилі, бо кожен нобіль з допомогою родичів і приятелів міг легко тягатися з пріорами і капітанами. Тоді найдужчі цеховики, щоб покласти край таким неподобствам, ухвалили, щоб кожна новообрана Синьйорія призначала гонфалоньєра правосуддя, мужа з пополанів, якому б давалася тисяча озброєних чоловіків з приписаних до двадцяти цехових загонів і який з їхньою поміччю і під своєю корогвою чинив би правосуддя щоразу, як його запросять пріори чи капітани. Першим гонфалоньєром обрано Убальдо Руффолі (1293). Він розгорнув свою корогву і зруйнував дім Галетті за те, що хтось із їхніх родичів убив у Франції свого пополана. Цехи могли легко запровадити такий лад через те, що нобілі завжди гризлися між собою, і до них дійшло, як їх узято під зябра, лише тоді, коли побачили усю крутість заходів проти них. Спочатку вони перелякалися непомалу, але скоро вернулися знову до безчільності, бо мали в Синьйорії свою руку і легко могли перешкодити гонфалоньєрові справляти своє урядування. Крім того, позивач мав приводити свідків учиненої йому кривди, але нікого, хто зголосився б свідкувати проти нобілів, не знаходилося. Отож незабаром Флоренція повернулася до тих самих надуживань, і пополани зазнавали, як і раніше, кривди від знаті, бо судочинство точилося повільно, а присуди не виконувалися.