Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 61

Новий привід для каламутні, виниклий у Пістойї, підсилив давню ворожнечу між Черкі і Донаті, і вона стала такою явною, що пріори та інші добромисні громадяни сполошилися, чи не дійде до застосування зброї і чи не розколе це все місто навпіл. Ось чому вони звернулися до римського першосвященика, благаючи його ужити своєю владою для припинення цього розбрату засіб, якого самі так і не знайшли. Папа викликав до себе месера Вері і звелів йому замиритися з Донаті. Тут месер Вері удав здивування й заявив, що ніякої ворожнечі між ними нема і в заводі і що замиренню має передувати війна, а ніякої війни не ведеться, і тому йому дивно, з якої речі миритися. Так месер Вері й поїхав з Рима, не взявши на себе жодних зобов'язань, а зненавида тим часом виросла так, що тепер досить було краплі, щоб море розлилося. Був місяць травень, а в цей час свята у Флоренції відзначаються масовим гулянням. Кілька молодиків з дому Донаті зі своїми приятелями, їдучи верхами неподалік від Санта Трініта, спинилися подивитися на танок жінок. Тут наспіло кілька душ з роду Черкі, також з цілим почтом нобілів. Вони, не відаючи, що попереду Донаті, і побажавши й собі глянути на розвагу, пробилися своїми кіньми в перші лави, змівши на шляху верхівців Донаті. Донаті, образившись, оголили клинки. Черкі віддали віть за віть, і молодь роз'їхалася лише тоді, як завдала й дістала чимало ран. Ця сутичка спричинилася до великого лиха, бо все місто, як простолюд, так і гранди, розкололося навпіл, і партії прибрали найменування білих і чорних. Партію білих очолювали Черкі, і їх підтримали роди Ддімарі, Абаті, частина родів Тозінгі, Барді, Россі, Фрескобальді, Нерлі й Маннеллі, геть усі Моцці, Скалі, Герардіні, Кавальканті, Малеспіні, Бостікі, Джандонаті, Векк'єтті та Аррігуччі. До них причалило і чимало пополанських фамілій укупі з присутніми у Флоренції гібеллінами. Отож через силу-силенну своїх білі майже врядували в місті. З другого боку, чорних очолив Донаті, і з ними всі з тих вищезгаданих родів, хто відмовився тягнути руку за білими, а також усі з родин Папці, Вісдоміні, Маньєрі, Баньєзі, Торнаквінчі, Спіні, Буондельмонті, Джанфільяцці, Брунеллескі. До того ця пошесть пішла не тільки по місту, але заповітрила й контадо. Ось чому партійні капітани і всі гвельфи та ревнителі республіки почали потерпати, як би цей новий розлам не занапастив усього панства і не воскресив гібеллінської партії, і ще раз послали до папи Боніфація, прохаючи щось придумати, якщо той не хоче, щоб Флоренція, цей надійний щит Церкви, загинула чи попала гібеллінам у лабети. Тоді папа послав у Флоренцію легатом Маттео д’Акваспарту, португальського кардинала. Партія білих, з огляду на свою масовість, не дуже налякана його приїздом, почала інтригувати проти нього. Обурений, він поїхав з міста, наклавши на Флоренцію інтердикт, посіявши в ній ще більші чвари, ніж спостерігалися до його прибуття.