Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 55

Флоренція була тоді в становищі дуже плачевному, оскільки гвельфський нобілітет розперезався і зовсім не боявся магістратів. Щодня відбувалися смертовбивства та інші ґвалти, а тих, хто коїв це, покарати було годі, бо вони ходили серед улюбленців того чи того нобіля. Ватажки пополанів вирішили, що для приборкання цього нахабства незле буде вернути вигнанців; легат скористався цією нагодою, щоб утихомирити місто, і гібеллінів було повернуто (1280). Кількість правителів, яких було спершу дванадцятеро, збільшено до чотирнадцяти, по семеро від кожної партії, вони мали урядувати рік і призначатися за розпорядженням папи. Флоренція правилася таким чином два роки, потім папську тіару надів Мартин, родом француз, який повернув королю Карлові всю владу, забрану в того Миколаєм. У Тоскані одразу ж спалахнула партійна боротьба, бо флорентійці взялися до зброї проти імперського ставленика, а щоб позбавити влади гібеллінів і загнуздати вельмож, запровадили ще раз нове правління. Йшов рік 1282, коли цехи зі своїми ватажками і загонами заявили в місті про себе. Свій вплив вони вжили на те, щоб змінити політичний лад. Замість чотирнадцяти правителів мало обиратися лише троє: вони називалися пріорами, правили республікою два місяці і могли бути і пополанами, і грандами, аби тільки вони торгували чи ремісникували. Після перших двох місяців кількість правителів зросла до шести, так щоб від кожної сестьєри їх було по одному, і так тривало до року 1342, коли місто було поділено на картьєри, а кількість пріорів зросла до восьми, хоча за цей час обставини іноді змушували збільшувати її до дванадцяти. Ця магістратура, як показав час, призвела до цілковитого краху нобілів, бо обставини спершу давали змогу народові вилучати їх з Ради, а потім і зовсім проганяти. Нобілі з самого початку примирилися з цим, оскільки були роз'єднані, вони так завзято відтісняли один одного від влади, що зовсім утратили її. Раді цих магістратів віддали палац, де вона постійно збиралася, тоді як перше всі засідання і наради магістратів відбувалися в церквах. До того ж їм дали почесну варту та іншу обслугу, щоб їх належне величати. І хоча вони спочатку іменувалися тільки пріорами, нині для надання їм більшої пишноти вони почали називатися синьйорами. На деякий час у Флоренції запанував спокій; скориставшись цим, городяни пішли війною проти Ареццо, цього гонителя гвельфів, здобувши перемогу під Кампальдіно (1289). Оскільки місто залюднювалося й багатіло, довелося розбудовувати кільце міських мурів до теперішніх меж. Перший міський мур охоплював лише простір від Старого мосту до Сан Лоренцо.