Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 59

До зброї не дійшло, одначе обидві сторони залишилися при своїх обопільних підозрах і дбали про укріплення фортифікацій і озброєння. Народ перелаштував владу, зменшивши число представників у Синьйорії, звідки виведено тих синьйорів, які розпиналися за нобілів. На чолі її зосталися народні ватажки роду Манчіні, Магалотті, Альтовіті, Перуцці і Черретані. Зміцнивши республіку, подбали про те, щоб оточити синьйорів більшою пишнотою й надійніше їх убезпечити: з цією метою року 1298 закладено підмурок Палацу синьйорії, а перед ним розбили площу, розібравши оселі роду Уберті. Водночас почато мурування нових в'язниць. Споруди ці заверпіено всього за кілька років. Зроду наше місто не було в кращому й благодатнішому стані, ніж тоді, бо зроду так не заселялося, не збагачувалося і так не славилося. Городян, здатних носити зброю, нараховувалося не менше тридцяти тисяч душ, а підданців по інших містах не менше сімдесяти тисяч. Ціла Тоскана була під зверхністю флорентійців, або підкоряючись їм, або заручившись їхнім союзом. Хоча підозрілість і ворожість не перевелися в стосунках між нобілями та пополанами, вони не породжували якогось лиха, і всі жили мирно й дружно. І якби цей мир не порушувався новими чварами, його не підважили б наскоки зовнішніх ворогів, бо місто вже перестало боятися цісаря, а також своїх банітів і воно могло на рівних змагатися з іншими італійськими панствами. Але удару, якого воно могло не боятися зовні, завдано йому всередині.