Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 57

Пополани не знали, на яку ступити, доки Джано делла Белла, чоловік панського ложа, але палкий поборник свободи рідного міста, не підняв цехових ватажків на міські реформи. За його намовою вони вирішили, що гонфалоньєр повинен засідати разом з пріорами і мати під своєю орудою чотири тисячі людей. До того ж нобілів позбавили права належати до Синьйорії, зробили родичів лиходія запізваними й ухвалили, що для присуду у справі досить того, що всі про злочин знають. Ці закони, названі Установами справедливості, дали народу велику перевагу, але породили люту зненависть до Джано делла Белли: потентати не могли подарувати йому знищення їхньої зверхності, а багаті пополани були заздрісні, бо їм здавалося, що влада його надмірна. Як на те, трапилася відповідна нагода, волею фортуни пополан поліг у бійці, де брало участь багато нобілів і серед них месер Корсо Донаті. Це був зух над зухами, тому смертовбивство приписано йому. Ось чому його затримав народний капітан, але так справа повернула (чи то месер Корсо не провинився, чи то капітан побоювався його засудити), що його виправдано. Виправдання суду народові не сподобалося до того, що він узброївся і посунув до дому Джано делла Белли вимагати, щоб він добивався виконання ним же запроваджених законів. Джано прагнув, щоб месер Корсо здобув по заслузі, тим-то він закликав народ не скласти, як мав на думку більшості вчинити, зброю, а йти до Синьйорії, нарікати на кривосуддя й просити її ухвалити справедливу постанову. Одначе народ обурився ще більше і, вважаючи, що капітан завдав йому кривди, а Джано делла Белла умив руки, рушив не до Синьйорії, а до капітанового палацу, захопив його і сплюндрував. Цей акт ґвалту розлютив усіх громадян, ті, хто бажав загибелі Джано, поставили все йому на карб. А що в новій Синьйорії засідав один його ворог, його обвинувачено перед капітаном у підбурюванні народу до бунту. Поки тривало слідство в його справі, народ знову узявся до зброї і, підійшовши до оселі Джано, зголосився подати йому допомогу проти синьйорів та проти його недругів. Проте Джано не побажав ні скористатися цим проявом народної симпатії, ні віддавати свою голову до рук магістратам, бо побоювався як хиткості тих, так і зловорожості тамтих. І ось, аби не дати ворогам змоги шкодить йому, а друзям завдати ущербку батьківщині, він пішов на вигнання, гадаючи цим самим поступитися заздрощам недругів, позбавити флорентійців страху, якого вони перед ним зазнавали, і покинути місто, яке з ризиком для життя і на превелику силу звільнив від ярма можновладців. Отож вигнання його було добровільне (1295).