Читать книгу Дилер реальності - Николас Димитров - Страница 14

Коли я повiдомляю Харону, що мене прийняли на роботу, старий нетямиться від щастя. Із такої нагоди у нього є для мене подарунок, який він передасть через Лінн – екзотичну байкершу, яка брала в мене кров на аналіз. Розмову з Рамбаном вирішую переказати йому пізніше – нехай спочатку перекаже мені аванс.

Поки чекаю на кур’єрку, намагаюся усвідомити те, що сказав Рамбан. Нова релігія? Чи говорив він бодай трохи серйозно, чи просто хотів перевірити новачка? Хоча чому б і ні? Церкви давно перетворилися на корпорації – адже може статися й навпаки? Попит на духовне зараз високий, як ніколи. А пропозиція? Храми стали туристичними пам’ятками. Релігійні символи – принтами на футболках. Універсальні автоцеркви перетворили віру на духовний фастфуд. Складно вигадати більш вдалий момент для виведення на ринок нової релігії.

Але все спрацює лише в тому випадку, якщо це буде справді крутий продукт. Не черговий психотренінг для інфантилів або секта для самотніх невдах, а щось по-справжньому нове, сучасне й зачіпливе. Що ж таке вони могли вигадати?

Коли Лінн приїжджає до мене додому ввечері того ж дня, виявляється, що вона і є обіцяним подарунком. Перш ніж вирушити до ліжка, ми закидаємося кількома пігулками з її фармацевтичної сумочки, і мені мало не зриває дах від насолоди. Складно відокремити дію стимуляторів від тілесної хімії, та й не треба. Мені просто хочеться заповнити її собою, вдихати запах її тіла, ловити подих, здригатися від кожного дотику, бути грубим і ніжним водночас. Коли за кілька годин я закінчую досліджувати її тіло, вкрите татуюваннями, вона спритно вдягається і, перш ніж піти, ставить на тумбочку біля ліжка три слоїки з пігулками.

– Бос просив передати, – пояснює вона. – Це – щоб як слід виспатися. Приймеш сьогодні. Це – для концентрації уваги. Приймеш завтра вранці. Це – щоб опанувати себе у стресовій ситуації. Приймати по одній штуці не частіше разу на день.

– Що в них?

– Ніякої хімії, тільки натуральні компоненти, новітня розробка. – Здається, вона знущається з мене, зображуючи ведучу телемагазину. Я демонстративно скидаю слоїки в шухляду тумбочки. Байдуже знизавши плечима, Лінн прямує до дверей, але я зупиняю її.

– Ти давно працюєш на Харона?

– Достатньо, – ухильно відповідає вона.

– Дивно, що ми не зустрічалися раніше. Мені здавалося, я знаю всіх його помічників.

– Нічого дивного, – обриває вона. – Не засмічуй голову непотрібними речами.

Мені не хочеться, щоб вона йшла так швидко, але, схоже, вона не налаштована на балаканину.

– Коли ми побачимося знову? – питаю я.

– Золтане, ти поводишся як дівчисько, – усміхається вона.

Дідько, вона має рацію. Секс, нехай навіть під стимуляторами, – занадто мало, щоб прив’язатися до практично незнайомої людини.

– Зберися, приятелю, – кидає вона, затримавшись у дверях. – Завтра в тебе важливий день.

Уже за хвилину я чую, як за нею зачиняються двері ліфта. Усе ж таки дістаю з тумбочки пігулки і, закинувши одну в рот, засинаю сном праведника.

Мені сняться кольорові сни, дія яких відбувається на фермі з розведення метеликів. Піднявшись на груди поваленого демона з обличчям, закритим маскою гірськолижника, я танцюю руйнівний танець Шиви. Від кожного руху моїх численних рук із неба падають літаки, і тільки метеликам, які літають навколо, я не завдаю жодної шкоди.