Читать книгу Дилер реальності - Николас Димитров - Страница 7

Досi не можу зрозумiти, чи випадково ми зустрілися з Хароном знову. Це сталося п’ять років тому, після мого повернення до Сінгапура. На той час я вже був власником збанкрутілого рекламного агентства і продюсером декількох медійних проєктів, настільки ж амбіційних, настільки й неуспішних. Грошей, які я отримував від цієї діяльності, ледь вистачало на те, щоб частинами сплачувати накопичені борги. А місцем проживання мені слугувала квартирка, яку винаймав, завбільшки з короб вантажівки. І без того неідеальну картинку доповнював ліс заводських труб за вікном, від самого вигляду яких дерло в горлі.

На той час я почувався абсолютно нещасливим. Мене обтяжувала думка, що коли я нічого у своєму житті не зміню, то мені доведеться повернутися назад до Америки. При цьому я розумів, що це було б лише втечею від реальності в подобу католицького сиротинця мого дитинства. У нудну, прісну тюрягу.

Відправивши свої ілюзії разом з амбіціями на смітник, я заходився шукати цікавої роботи. Чіплявся до всіх своїх друзів і знайомих, спамив у соцмережах й огинався на профільних тусовках серед рекламістів, журналістів і телевізійників. Місто дуже змінилося до того часу. За часів мого дитинства всім новоприбулим туристам уже в літаку повідомляли, що за наркотики тут загрожує смертна кара. Тепер же в тусовці панували справжні веселощі: одні нюхали, другі упивалися, треті – і те, й інше. І мені доводилося відповідати, щоб влитися в це товариство. Те, що я сам у якийсь спосіб не стирчався у цей період свого життя, вже саме по собі було досягненням.

На одній із таких вечірок я й зустрів Харона, біля стійки бару, на церемонії нагородження діячів реклами, куди я проник за підробним бейджем. Я ледь його впізнав. Підтягнутий кремезний коп із важким поглядом залишився в минулому. Тепер антураж зобов’язував Харона косити під богемного алкоголіка: пожмаканий смокінг, шийна хустка, окуляри з димчастими скельцями, масивна каблучка на пальці і сива борода, над якою нависала загасла сигара. Я був такий радий його бачити, що мало не накинувся з обіймами.

За ці кілька років у Сінгапурі я намагався з ним зв’язатися, але не міг знайти й сліду. Аж тут – умучить віскі з льодом, наче й не він. Але Харон зупинив мене суворим поглядом, як тільки він умів. Нібито ми розпрощалися минулого тижня, буденно запитав, де я працюю. Я зізнався, що перебуваю в пошуку.

– Моя знайома шукає асистента, – повідомив він і простягнув свою візитівку. – Набери мене завтра, я влаштую зустріч.

Усе сталося так природно, що я, здається, навіть не спромігся йому подякувати. Потім виявилося, що йшлося не про його знайому, а про знайому його знайомої. І в результаті я отримав роботу – необтяжливу й добре оплачувану.

Пропрацювавши три місяці асистентом хазяйки рекламного агентства, я встиг обрости купою знайомств і орендувати студію в самому центрі, неподалік від офісу. І ось, щойно мені здалося, що моє життя вилетіло на швидкісну трасу, на горизонті знову з’явився Харон. Він попросив мене про «невелику послугу». Усе, що від мене вимагалося, – скопіювати клієнтську базу з комп’ютера моєї леді-боса, за що пропонувався гонорар розміром із трирічну заробітну плату. Харон завжди називав речі своїми іменами, уникаючи метафор. Щоправда, визначення «промислове шпигунство» він уважав за краще замінювати більш обтічним формулюванням «наші проєкти».

Недовго думаючи я погодився. Схоже, саме в подібних заняттях полягало моє покликання. Я виконав завдання Харона, подбавши про те, щоб можливе розслідування пішло хибним слідом, і звільнився з агентства. Кілька місяців помандрував Латинською Америкою – Аргентина, Бразилія, Перу. А коли повернувся, на мене вже чекало чергове замовлення від мого роботодавця. Наша взаємодія відновилася, як за старих добрих часів. За кілька років я встиг попрацювати в двох медіахолдингах, на кіностудії, в одному інформаційному агентстві і в трьох рекламних – не враховуючи дрібних проєктів, які не потребували улаштування до компаній.

Входження в довіру, викрадення даних, збирання компромату, запис конфіденційних перемовин і таке інше. Липові резюме, підроблені рекомендації, ретельно сфабриковані «легенди», продумані шляхи до відступу. Чи доводилося мені замислюватися про те, що буде, якщо одного разу все випливе на поверхню? У найкращому разі це загрожувало серйозними судовими позовами, в найгіршому – польотом із двадцять четвертого поверху.

Згодом я перестав замислюватися про наслідки. Грошей, певно ж, було більше, ніж я заслуговував, але не вони допомогли мені відкинути сумніви. Допомогло дещо інше. Щоразу завдання ставали дедалі складнішими. А захоплення, яке я відчував, занурюючись у новий світ і повністю перевтілюючись, ставало дедалі інтенсивнішим. Я любив свою роботу. Тепер я любив і свою безособовість, яка допомагала мені ставати то однією людиною, то іншою, і навіть старанно її підтримував. Я виявив, що не існує нічого неможливого, коли маєш справу з людьми, яких умієш спокусити, підкорити і в результаті використати. Я був неначе створеним для всього цього.

Про теперішнє життя Харона мені відомо не так уже й багато. Але річ не у відсутності цікавості, а в тім, що старий, як і раніше, не зацікавлений у розголошенні особистої інформації. Йому має бути зараз близько шістдесяти, але достеменно вік визначити складно, оскільки його азійське обличчя перебуває поза часом. Наскільки я знав, після роботи в поліції Сінгапура він обіймав високу посаду у великій охоронній фірмі. Десять років тому, після серйозного скандалу, обтяженого загибеллю клієнта, був змушений піти на вільні хліби. І зараз у його портфоліо, крім комерційного шпигунства, залишилися фінансові махінації і фармацевтична контрабанда.

У Новому Сінгапурі ти можеш більше не дбати про колишню репутацію – вона стирається разом зі щорічною зміною ID-картки. Якщо не порушуєш місцевих, і без того досить ліберальних законів, то можеш ні про що не турбуватися. Злочини, вчинені в інших державах, адміністрацію не хвилюють: усе, що було не в Сінгапурі, залишається поза Сінгапуром. Глобальний торговий центр. Один із найбільших у світі портів. Особлива економічна зона. Адекватне оподаткування. Екстрадиція не діє. Коли ти стаєш жителем міста, твоя фінансова і будь-яка інша історія обнуляється з отриманням ID, у якому ти можеш указати будь-яке ім’я, а можеш не вказувати зовсім – вистачить і номера, проставленого на картці.

Ось чому це місто приваблює гравців, аферистів, бухгалтерів-утікачів і фінансових ділків з усього світу, що замішані у скандалах. Тут вони знаходять те, про що в інших містах світу годі й мріяти: недоторканність, анонімність, фінансову безпеку. Що стосується Харона, то йому й переїжджати нікуди не довелося, адже він народився в Сінгапурі. Так само, як і я, гадаю.