Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 30

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весняних свят, пов'язаних з стародавніми мітами та віруванням, супроводжених піснями, іграми та хороводами.

Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона, ця дівчина-весна – бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами – солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні св. Юрія, «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари – вінки, що вістять весілля.

Народній образ весни – це образ краси, сили і надії.

Головним святом весняного циклу є Великдень – найбільше християнське свято нашої Батьківщини, коли ми з глибокою вірою в серці висловлюємо слова: «Воскресне Україна!»

Хороводи дівчат, «вулиця» сільської молоді, забави дітей, зустріч птахів, що повертаються з вирію, травневі свята і нарешті «зільник» – чарівна казка нашої старовини. Все це – українська весна, голос предків наших, дорога поезія нашої Батьківщини.

* * *

Наші предки, стародавні слов'яни, подібно до англосаксів, ділили рік на дві частини: зиму і літо або на зимове і літнє сонцестояння – Коляду і Купала.[134] Ось чому в стародавніх народніх казках з зимою бореться не весна, а літо – гарна молода дівчина.

У предків теперішніх німців рік ділився на три частини: зиму, весну і літо. Імовірно, що з розвитком сусідських стосунків слов'яни запозичили від німців тричастинний поділ року, і тільки геть пізніше рік почав у нас ділитися на чотири частини: зиму, весну, літо й осінь.

Тричастинний поділ року, мабуть, не прийшов відразу, бо в старих писаних пам'ятках ми зустрічаємо слово «пролътіе», тобто передліття, час напередодні літа:

«Прьвоносие пролътныхь даровь».[135]

Або: «Сия… зимъ быше въ пролътноє же връме».[136]

Або: «Мимо йде оуже зима, пролътіе же вниде».[137]

В сербській і болгарській мовах весна і тепер називається «пролъть», а в Боснії – «prolitije» або «primaletje». У чехів і словаків перший день березня називається «Letnice» або «Zenská Letnicki».

Слово «весна» зустрічається вже в першій слов'янській Біблії, де описується земля після всесвітнього потопу:

«Зима и зной, лъто и весна, день и нощь не престануть».[138]

У старих писаних пам'ятках Руси-України слово «весна» зустрічається часто, як ось:

«Жатву и весну ть съзьда».[139]

«Ни едина ластовица весны творить, ни чрьта едина землемърьця».[140]

«Днесь весна красується, оживляющи земное естьство».[141]

«Весна убо украшаетъ цвъты землю».[142]

Що ж до походження самого слова «весна», то в науковій літературі є кілька більш-менш імовірних припущень. Так, Карл Рейф у своєму словнику виводить слово «весна» з санскритського «Vasanta» – свято весни. В словнику Крейзбра[143] слово «весна» пояснюється індійським «Вішну».

Дехто з дослідників вважає слово «весна» співзвучним з гебрейським (старожидівським) «Nisan» – що означає не тільки місяць березень, а й інші весняні місяці, з яких квітень називається «lar».[144]

Снєґірьов висловлює припущення, що від ясности (маси світла) цю пору року могли наші ж предки називати «ясна», а з додатком губного звуку «в» вийшло «в-ясна».[145]

В українській мові, як і в мовах інших слов'янських народів, крім слова «весна», вживається і «ярь».

«Ярь – наш отець і мати, хто не посіє, не буде збирати».[146]

А звідси і «ярина», «ярове поле», «ярові хліба» і т. д.

Слово «ярь»[147] імовірно споріднене з словом «Ирь».[148]

* * *

Початок і час тривання весни, як відомо, залежать від кліматичних умов чи, краще сказати, від географічного положення країни. Колись було багато спроб визначити межі весни (її початок і кінець) для тієї чи іншої місцевости. Так для України (імовірно, для Києва) в рукопису XVI століття час тривання весни визначається так:

«Весна отъ Благовтэщеньева дни до Рожества Ивана Предтечи, а въ ней 90 і день и четверть дни».

В рукопису 1637 року:

«Весна отъ Благовтзщенія до Рождества крестителя Іоанна дній 90¹/₂ дни».

А в XVII столітті весна визначається так:

«Весна убо начинается отъ 24 марта луны до 24 іюня».[149]

Залежно від кліматичних умов і періоду року змінюється стан рослинного й тваринного світу – фенологічні ознаки.[150]

Існує народня фенологія і наукова. За народньою фенологією весна починається тоді, коли пташка-вівсянка засвище свою пісню: «Кидай сани, бери віз!», а щука-риба хвостом лід розіб'є.

Наукова фенологія в переважній більшості будує свої спостереження на рослинах. Наприклад, проф. В. А. Погґенполь[151] на підставі своїх 22-літніх спостережень у м. Умані встановив вісім фенологічних періодів у році: сім у час вегетації і один – без неї (зима), а саме:

1. Передодень весни – 23-го березня. Починають цвісти ліщина звичайна (Corylus avellana L.) і ті дерева й кущі, які цвітуть перед появою листя.

2. Рання весна – 22-го квітня. Починають цвісти ясень звичайний (Fraxinus excelsior L.) і ті дерева та кущі, в яких цвіт і листя з'являються одночасно.

3. Весна – 10-го травня. Починають цвісти каштан кінський (Aesculus hippocastanum L.) і ті дерева та кущі, в яких цвіт з'являється після листя.

4. Раннє літо – 25 травня. Квітують жита, а також цвіте багато кущів та трав'янистих рослин, дозріває черешня (Prunus avium L.), з'являються стиглі полуниці (Fragaria vesca L.).

5. Літо – 20-го червня. Починає цвісти виноград (Vitis vinifera L.). Дозрівають ягоди смородини (Ribes nigrum L.) і бузини (Sambucus nigra L.). Квітують лугові трави, в полі починаються жнива.

6. Рання осінь – 6-го серпня. Листя на кущах і деревах змінює свою барву, час повного дозрівання всіх плодів, починається сівба озимих зернових культур.

7. Осінь – кінець асиміляційної діяльности рослин (дата не вказана).

8. Зима.

Періодизація фенологічних ознак встановлюється і в інших частинах України (як і в усіх країнах світу), бо це має велике практичне значення для сільського господарства.