Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 35

Вареники на Масляну годиться варити щодня: «вареники доведуть, що і хліба не дадуть!» Але не всі цього правила дотримувались. На сиропустну ж неділю і «бусурмени вареники їдять!» – а, мовляв, про нас, православних, і мови не може бути.

Щоб побачити відьму, треба в сиропустну неділю при вечері виколупати з останнього вареника сир, зав'язати у вузлик, покласти в рот і так тримати до ранку. Ранком, у «жилавий» понеділок, належить піти до церкви і вистояти всю обідню на одному місці, не поворухнувшись. Вдома, після обідні треба сховати сир у гаманець і зберігати його разом з грішми аж до Великодня. «На Великдень, як переспівають «Христос Воскрес», стань на паперті. Котра з жінок до тебе підійде, та і єсть відьма…»[158]

Зберігши на запусти сир з вареника в роті, можна побачити не тільки відьму, а й домовика. Ось як про це розповідає Марія Д-ко, жінка понад 50 років з села Діхтярі на Чернігівщині:

«Коли починалися довгі осінні вечори, то звичайно мама або бабуся розповідали нам казки про всякі страхи… Я дівчинкою любила слухати про домовика і все хотіла його побачити. А я знала, що для того, щоб побачити домовика, треба на запусти залишити шматочок сиру з вареника в роті і так тримати його цілу ніч, а на всеношній перед Великоднем тримати його з собою у вузлику. Ранком на Великдень, прийшовши з церкви, треба було вилізти на хату і там можна було побачити домовика. Та все лихо було в тому, що я ніяк не могла зберегти того сиру в роті. Як тільки, було, прокинуся ранком – сиру в роті вже нема. Так я домовика і не побачила…»

На цей тиждень припадає багато прикмет. Кажуть: «Яка погода на сиропустну неділю, така й на Великдень буде», «Як сонце сходить рано, то й весна рання буде».[159]

Увечорі на «постові заговіни» старі люди ходили колись до рідних і знайомих «прощатися» – просити прощення за «кривди» чи «гріхи», заподіяні на протязі цілого року. Відвідують, бувало, і цвинтар, щоб і померлі родичі простили їм.

Як ідуть, бувало, до живих, то, ввійшовши до хати, вклоняються тричі кожному, не виключаючи і малих дітей. При цьому відбувається такий діялог:

– Прости мені!

– Бог простить!

– І в другий раз прости!

– Бог простить!

– І в третій раз прости!

– Бог простить!

Колись вірили, що Страшний суд відбуватиметься саме в цей вечір. Богобоязливі люди на сиропустну неділю з хати не виходили, горілки не пили, а сиділи вдома і пригадували, чи багато гріхів наробили в цьому році…

На Слобожанщині чоловік не лягав спати з жінкою – «щоб вовк поросят не з'їв».

«Кінець м'ясниць справлялось не в м'ясопустну неділю, а в сю. Ладять ліпшу вечерю. Бідніші купують ґелетку сира, вівчого чи коров'ячого, і діляться ним; купують теля, вечором ріжуть і розпаюють між себе. По вечері казять єйця о чоло, переступають через поріг і їдять, аби так борзо перейшов великий піст.

Який буде день на Пушення, такий буде Великдень. Який буде перший понеділок посту, такий буде по Великодні. Так само повідають про вівторок, середу і т. д.

В перший понеділок посту рано не їдять, полочуть горівкою зуби».[160]