Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 37

В кінці лютого місяця, 24-го за новим стилем, селяни колись святкували день святого мученика Власа.[163] В народніх віруваннях святий Влас – покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном – «щоб скот добре плодився та не хорів».

Як перший раз навесні вигонили худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки святому Юрієві, але й святому Власові.

Молодиці в день святого Власа ходили колись у шинок і пили горілку – «щоб корови були ласкаві».[164] А як поверталися з шинку до хати, то били, бувало, своїх чоловіків днищем[165] – «щоб воли були слухняні».

Коли Україна-Русь переходила від поганської віри до християнства, подоби поганських богів були знищені, але пам'ять про цих старих богів ще довго збереглася в народніх піснях, переказах, назвах урочищ та в деяких народніх віруваннях.

Зокрема зберігалася довго пам'ять про «скотья бога Волоса», або Велеса, що згадується в «Слові о полку Ігоревім» разом з Дажбогом і Стрибогом:

«…Въщей Бояне, Велесов внуче!»[166]

Ім'я Велеса, або Волоса зустрічається і в договорах, що складалися поміж русами та греками в Х-му столітті по Р. X. Так, у договорі 971 року читаємо таке:

«…да имъемъ клятву от бога, въ его же веруем в Перуна и въ Волоса, скотья бога…».[167]

В рукописі Великої Минеї Макарівської стоїть, що:

«…великій Князь Владимірь повелъ испроверщи, збити кумиры, овы извъщи, а иныя ижжещи; Волоса, его же именоваху скотья бога, повела въ Почайну ръку врещи».[168]

Тобто за наказом великого князя Володимира подоба бога Волоса,[169] якого наші предки вважали покровителем худоби, була знищена.

Про св. Харлампія ми зустрічаємо згадку і в Чубинського (т. III, стор. 7): «Св. Харлампій – покровитель свійських тварин. В цей день багаті селяни – власники худоби наймають молебень. В тих селян, які цей день святкують, худоба буде в доброму стані».

Чубинський документує свій запис селом Іваньківці на Переяславщині. Отже, св. Харлампія, як покровителя худоби, знають не тільки на Волині, а і на Полтавщині. Однак, згідно з відомостями, які вже є в етнографічній літературі, св. Влас на Україні популярніший, ніж св. Харлампій.

Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас.

Легенда каже, що святий мученик Влас жив у IV столітті по Р. X., що був він покровителем лісових звірів і опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові вепра, якого вкрав вовк.[170]

На півночі, в районі ріки Вега,[171] в лісах Вологородського і Архангельського повітів було багато церков і каплиць в ім'я святого Власа. Празник на честь цього мученика селяни відзначали тим, що приносили до церкви продукти скотарства, а найбільше коров'ячого масла. Цей, дуже цікавий звичай описав етнограф И. Снєґірьов:

«Донині (тобто до 1838 року. – О. В.), серед лісів, стоїть древня церква в ім'я святого Власа, ікона якого явилась 19-го січня (старого стилю. – О. В.), як повідає місцевий переказ. В цей день з усієї Вельської округи селяни з'їжджаються і сходяться молитись заступникові своїх інтересів. Тоді парафіяльний священик відправляє там обідню, потім служить загальний і нарешті приватні молебні для молільників. Туди приносять коров'яче масло, яке з поклоном кладуть перед образом св. Власа. За одне свято збирається від 30 до 40 пудів масла; частина його дається священикові з причетом, а решта залишається на користь церкви. В інших парафіях Шенкурської і Вельської округ так само святкують день св. покровителя скотарства в суботу перед св. П'ятидесятницею… Як у празник св. мученика Флора і Лавра приводять коней до церкви для скроплення їх свяченою водою, так і до церкви св. Власа приводять корів, особливо під час падежу, і співають обітні молебні. Цей святий зображений на іконі (в одній із новгородських церков) в оточенні худоби…»[172] Як бачимо з цього опису, на далекій півночі, де ідеї християнства прищепилися і слабше, і значно пізніше, поганські звичаї (навіть принесення жертви – масло!) добре збереглися. Правда, ці звичаї християнізувалися були вже настільки, що відбувалися перед християнським святим мучеником Власом. На закінчення цього короткого нарису про день святого Власа згадаємо, що на Чернігівщині і в південних районах Київщини «Власові морози» вважаються останніми в році, а тому існує приповідка:

«Святий Влас збиває ріг з зими!»

На другий день після святого Власа, 25-го лютого – день святого Мелетія. Існує прикмета: якщо на Мелетія гарна соняшна погода, то це віщує великі морози та метелицю.

У місяці лютому колись господарі на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині нічого не робили волами в п'ятницю кожного тижня – гріх! Селяни говорили: «Хто запряже воли в лютневу п'ятницю, то в того або воли подохнуть, або руки відсохнуть!»

Господині, бувало, не прядуть починків і не шиють сорочок у кожну п'ятницю лютого місяця – «щоб коноплі родили».