Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 40

День преподобного Касіяна припадає на 29-те лютого за старим стилем, отже – тільки на високосні (переходові) роки.

В народніх приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. «Чому ти Касіяном дивишся!» – кажуть дітям, що позирають на людей з-під лоба. Або: «Касіян оком накинув – не буде з цього народженого добра!» Останній вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та іншого молодняку свійських тварин; але інколи він стосується і до дітей, що народилися в Касіянів день. «Гей, верни, Касян,[200] круто!» – кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

В одній з леґенд, записаній на Харківщині, преподобний Касіян нагадує казкову особу «з довгими віями аж до землі»:[201]

«…У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і дивиться понурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей – мруть люди, гляне на тварин – дохнуть тварини, гляне на поля – все сохне…»

«У Касіяна брови довгі – нижче колін. В Касіянів день не можна до схід-сонця виходити з хати, щоб він не глянув, бо як гляне – помреш!

– А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді?

– На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує!

– А чого ж він такий сердитий?

– Він, бач, сердиться на людей, що його день не празникують, не шанують. Я від людей чув таку казку: «З'явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках – геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують…»[202]

– Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Від Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку:

«Святий Касіян цілих три роки сидить над чортом і б'є його по голові молотом. Б'є його на те, щоб не мав нечистий часу обдумати свої пляни на людську згубу. Б'є чорта Касіян день-у-день і не дає йому спам'ятатися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин – один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати – цілу ніч молиться. А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки і – чорта по голові!.. В той час, коли преподобний Касіян молиться Богові, чорт вільний. Він вилазить із безодні на поверхню землі, і все, на що він подивиться, гине. Подивиться на худобу – здихає, подивиться на людей – мруть люди, подивиться на поля – все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється…»

Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Оповідання Ликери Походенчихи, що за молодих літ була в манастирі, як бачимо, малює Касіяна справжнім святим, який бореться з нечистою силою.

Цікаво, що Тиміш С – ко – людина вже понад шостий десяток – вислухав переказне мною оповідання колишньої черниці, махнув рукою і сказав: «Е, на світі всякі казки є – всіх не переслухаєш!»[203]