Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 39
Весна
«Обретіння»[175]
ОглавлениеСвято знайдення голови Івана Хрестителя або «обретіння» стало в народі святом «обертіння». В цей день «чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію». «Обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». «Діти – від хліба, а птахи – до гнізд».[176] «На обретіння прилітають з вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому».[177]
В цей час і справді відбувається масовий приліт пернастих гостей. Першим прилітає жайворонок[178] – справжній благовісник весни в Україні. Він з'являється на наших полях тоді, як сніг ще лежить на горбках і долинах, але весна вже з кожним днем, з кожною годиною все певніше перемагає зиму.
В одній з народніх веснянок про жайворонка дівчата співають:
Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:
Іще по горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять!
А жайворонок ніби відповідає їм:
Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» – буде врожай на узбіжжя. Якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» – буде неврожай.
Прилітають веселі граки[180] і відразу ж приступають до побудови своїх гнізд. Звичайно вони вибирають для гніздування високі, рідко ростучі дерева, і на невеличкій площі поселяється кілька сотень, а то й тисяч граків. Одна пара в'є гніздо поруч з іншою парою, і при цьому всі разом щось дуже голосно говорять між собою чи, може, сперечаються за «будівельний матеріял», який вони безсовісно крадуть один в одного. У всякому разі граки підіймають такий галас і метушню на деревах, як циган на ярмарку, а звідси і народня загадка: «Дорога розлога, на дубі – ярмарок».[181] Відповідь: граки на деревах.
Вслід за граками летять з вирію дикі гуси.[182] Вони починають летіти дуже рано: ще сніг лежить на полях, ще ставки й озера не розмерзаються. Летять вони в цей час табунами, дуже високо і переважно вночі; їх легше почути, ніж побачити, бо під час лету гуси іноді кричать – перегукуються між собою.
Іноді трапляється так, що гуси летять одинцем або парами – це вони, імовірно, відбилися від своїх табунів. Такі гуси летять значно нижче над землею і переважно вдень. Коли вже зробиться тепліше, розтане сніг на полях, розіллються весняні води, замерехтить перша зелень, – табуни гусей летять низько над землею і час від часу сідають на полях десь поблизу води: відпочити, попоїсти, попливати…
Коли діти побачать вперше навесні диких гусей, то підкидають угору солому і гукають: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров'ячко!» або: «Гуси, гуси, вам на гніздо, а нам на тепло!» Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку – «щоб курчата водились».[183]
«У нас, було, як летять дикі гуси з вирію, а діти побачать їх, то гукають: «Гуси, гуси, зав'яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому!»[184]
«Навесні, як тільки на горбках сніг злізе, ми з братом, бувало, бігаємо за село на вигін та виглядаємо гусей, а як побачимо, то гукаємо: «Гуси, гуси, колесом – червоним поясом!» Це щоб вони почули нас і почали кружляти на одному місці».[185]
В цей час летять з вирію і дикі качки: крякви, чирки, крохалі та чубатий гоголь. Подібно до гусей, качки спочатку летять великими табунами високо над землею, що ще покрита снігом. Але, як тільки розтане сніг і ріки звільняться від льоду, качки летять низько над землею і сідають на ті місця, які їм сподобаються – звичайно на ріки, ставки, озера…
Коли вже льоду на ріках нема і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись «замовляли» на тепло і на щастя, викликаючи з сухого очерету птаха-гоголя. Ось як розповідає про це добродійка Марія Г-ко:[186]
– Цього я вже сама не робила, а мої мама, було, розказують, що як вони дівували, то оце йдуть ранком з коромислом по воду, стануть над річкою і замовляють… Як гоголь випливе з осоки чи з очерету, то це добре: весілля буде або літо весело пройде, а як не випливе гоголь, то це – казали – доля забарилася».
– А як же вони замовляли?
– Та як?., оце стануть і говорять: виплинь, гоголю, винеси літо, щастя… Я вже все позабувала, як там вони говорили».
Але замовляння птаха-гоголя відоме в етнографічній літературі.[187] Ось воно:
Ранньою весною повертається з вирію і чорногуз[190] – великий птах з довгою шиєю і довгими міцними ногами. Коли він не летить, а крила його згорнені, то нам здається, що він увесь білий, і тільки його хвіст (гуз) чорний. Коли ж чорногуз випростує свої крила, ми бачимо, що це лише кінці крил та довге покривне пір'я чорне, а хвіст, як і все тіло, білий. Імовірно, що від «чорного гуза» походить і назва птаха. Але крім цієї, загальнопоширеної назви, у різних місцевостях України чорногуз ще має такі назви: боцюн, бусель, бусел(в), бузько, лелека.
Звичайно чорногузи гніздяться по лісах, десь поблизу озера, ріки, болота – там, де плодиться багато жаб, які разом з гадюками та вужами є головною поживою для цього птаха. Згадаймо прислів'я: «Ковтнув, як бузько жабу!» і приповідку: «На кожній сіножаті і віл пасеться, і бузько жаби ловить!»[191]
Але далеко не всі чорногузи гніздяться по лісах: велика їх частина селиться у близькому сусідстві з людиною і є напівсвійськими птахами. У нас на Україні чорногуз в'є своє гніздо на хаті, клуні або на великих деревах – дубі, липі, – що ростуть на подвір'ї чи в саду. Гніздо в'ється не на один рік, а на багато років. Кожної весни, коли пара чорногузів повертається з далекої подорожі, вони лише підправляють своє старе гніздо і там виводять звичайно двоє пташенят.
Старі чорногузи – відважні і розумні птахи, вони не бояться людей, до яких звикли. Молоді ж чорногузи, коли вперше прибувають у незнайому їм місцевість, спочатку боязкі, полохливі, завжди насторожені. Але як тільки вони помітять, що люди поклали для них дерев'яне колесо на даху будівлі або на вершині дерева (колесо звичайно буває основою для величезного гнізда чорногуза), то відразу ж догадуються, що це доброзичливе запрошення, і починають будувати гніздо. Розпочавши будівництво, чорногузи вже не бояться людей, якщо – розуміється – люди їх не турбують навмисно.
За народним віруванням, господарство, в якому є гніздо чорногуза, є щасливим[192] і забезпеченим від пожежі: «Чорногуз хату від лиха береже» – кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха – великий гріх, та й небезпечно, бо «хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить» – кажуть на Поділлі.
Колись на Поділлі, як господар, було, побачить бусла вперше, то простягає до нього шматок житнього хліба і каже: «Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу!» Цим він накликав урожай на своє поле.[193]
Якщо дівчина побачить вперше на весні бусла літаючим, то це знак, що вона буде все літо веселитися; якщо побачить, що бусел ходить або стоїть на ногах, то не матиме великого успіху в своєму дівуванні ціле літо. Найгіршою прикметою для дівчини є те, якщо вона побачить вперше на весні сидячого бусла: «сидітиме ще довго в дівках».[194]
«… Як були ми ще дітьми, то навесні, бувало, побачимо лелеку, коли вона летить і головою крутить – то в один бік, то в другий: свого гнізда шукає. Ми махаємо руками і кричимо їй: «Лелеко, лелеко, – до осени далеко, а де твої яйця?!» – А вона ніби відповідає нам: «На бару!» – Тоді кожен з нас кричить: «Я яєчка заберу, а кубельце потовчу!» – Буває так, що птах почне кружляти вгорі над нами: літає колами, а нам здається, що це він нас просить, щоб ми його яєць не брали…»[195]
На Херсонщині діти, побачивши навесні чорногуза, співають (точніше – вигукують) пісеньку:
Чорногузу, дядьку,
Зроби мені хатку
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!
А на Київщині про чорногуза і горобця співають жартівливу пісеньку:
На Чернігівщині, якщо хочуть висловити співчуття нещасливому мандрівникові, то кажуть: «Облітав, сердега, море й землю, як лелека!»[197]
В середній смузі України маленька жвава пташка ремез[198] перша починає вити навесні своє гніздо. На Київщині селяни кажуть, що саме в день Обретіння, коли інші птахи тільки починають летіти з вирію, ремез уже в'є своє гніздо-рукавичку. Ремезова «рукавичка» звичайно висить на тоненькій галузці верболозу, що похилився над водою: річкою або ставком.
Навесні дівчата співають про ремеза таку пісню:
Ой, ремезе, ремезоньку,
Не вий гнізда на льодонку;
Буде льодок розтавати,
Твоє гніздо забирати.
Увий собі в темнім лісі,
В темнім лісі, на орісі:
Будуть оріх оббирати,
Твоє гніздо оглядати…
Ось так дівчата радять ремезові горіх, а потім явір і сосну, але в кожнім дереві знаходять якусь невигоду, і нарешті радять таке:
Цими словами пісня робить натяк на тих дівчат, що зустрічають весну самітними, без пари, їх – мовляв – немає кому розважати, то хай хоч ремез потішить засмучених дівчат своєю піснею.
Пісня про ремеза імовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи перейшла до різдвяного циклу як величальна пісня для дівчини.
176
Михайло Грушевський. «Історія укр. літератури», ч. 1. Київ – Львів, 1923. Стор. 166.
177
Запис від Ганни Г-к, с Кордишівка на Поділлі.
178
Жайворонок польовий (Alauda arvensis), з громади горобцевих. Зимує в північній Африці або в Індії, прилітає до нас на початку березня, а відлітає в жовтні. Живе в полях, там і в'є гніздо просто на землі. Кладе від З до 6 плямистих яєчок. Починаючи співати, жайворонок швидким летом підіймається вгору, описуючи велику спіралю. Згори летить спочатку повільно, а потім раптово складає крильця і «каменем» падає додолу. Живиться комахами, хлібними зернами і насінням бур'янів. П'є росу з лиця трави, і це дозволяє йому жити і в посушливих степах південної України.
179
За П. Чубинським. III, стор. 110.
180
Граки (Corvus frugilegus).
181
M. Номис. Загадки. Стор. 292. «Укр. нар. припов. і таке інше».
182
На Україні водиться кілька видів диких гусей, але найбільш розповсюджений вид – сірі гуси (Anser anser). Від цього виду походять і наші свійські гуси (Anser domestikus). Всі види диких гусей на Україні є лише літніми мешканцями, а на зиму відлітають у вирій.
183
Див. М. Номис. «Укр. приказки, прислівья и таке инше». 1864.
184
Запис, від Марфи М-к з с. Надлак на Херсонщині.
185
Запис, від І. П. з Київщини.
186
Походить з південних районів Київщини. Село назвати відмовилась.
187
Див. М. Грушевський. «Історія укр. літ.» ч. 1. Київ – Львів, 1923. Стор. 166.
188
Існує три види барвінку: малий барвінок (Vinca minor L.), великий барвінок (Vinca major L.) і барвінок трав'янистий (Vinca herbacea W. et К.). Всі ці три види зустрічаються в Україні. Всі види барвінку мають сині квіти (Vinsa major іноді зустрічається з білим цвітом) і темно-зелене листя, що зберігається і взимку. За цю свою повсякчасну зеленість барвінок у народній традиції вважається символом вічного кохання та тривалого щастя і вплітається у весільний вінок молодої. Барвінок часто згадується в українських народніх піснях, казках, переказах та заклинаннях. Вживається в народній медицині. Квітка барвінку вважається чародійною і в багатьох інших європейських народів, наприклад, в англійців, голляндців та німців.
189
Запашний васильок (Ocimum basilicum), рослина з роду губоцвітих, цвіте в липні і на початку серпня. Рослина ця вимагає багато тепла, а тому поширена лише в південних районах України. На Херсонщині – у великій пошані в місцевого населення; там васильок росте і в дикому стані, і плекається у квітниках. Вживається в народній медицині, а добутий пахучий олієць іде на приправу горілки. Часто згадується в народніх піснях.
190
Чорногуз звичайний або білий (Ciconia alba). Хоч і рідко, проте зустрічається на Україні і чорний чорногуз або гайстер (С. nigra). Цей останній ніколи не гніздиться поблизу людських осель, а лише в лісах, на високих, міцних деревах. Обидва види чорногузів зимують в Африці та в Індії, прилітають до нас у березні, а відлітають у серпні місяці. Перед подорожжю у вирій чорногузи збираються великими табунами.
191
Див.: М. Номис. «Укр. приказки, присл, и таке инше». Стор. 154.
192
Колись, у доколгоспній Україні, в селах Чернігівщини, Полтавщини, Київщини та Поділля селилося багато чорногузів. Якщо митці малювали селянську хату, то завжди з гніздом чорногуза на даху, бо без цього додатку хата не вважалася типово українською. Тепер же, у всякому разі перед останньою війною, гніздо чорногуза на селянській хаті стало рідкістю. За нашим спостереженням, кількість чорногузів у селах України різко зменшилася після тридцятих років – тобто після насильницької колективізації і голоду на Україні. Цікаво, чи звернули на це увагу орнітологи України, а якщо звернули, то чим і як вони пояснять зменшення кількосте цих корисних птахів?
193
Записано в селі Олександрівці, Хмельницького району на Вінниччині. У М. Номиса («Укр. приказки, присл. и таке инше», стор. 7) до цього звичаю є така примітка: «Примовляє дітвора на Благовіщення, показуючи буслеві свячені хлібці».
194
В селі Кордишівці на Вінниччині.
195
З оповідань Свирида Галушки. Між іншим, слід відмітити, що чорногуз не видає ніяких звуків, крім хрипкого шипіння; але своїм довгим дзьобом він досить голосно і виразно стукотить.
196
Чубинський. Т. V., стор. 1124.
197
Б. Грінченко. Словник, т. II, 1907.
198
Ремез (Remiz, Aegithalus, Authoscopus) – рід синиць. Дрібна пташка з гострим, довгастим дзьобом, з довгими закругленими крильми та коротким хвостом. Гніздо ремеза – це по-мистецькому вив'язаний м'який кошик з боковим вхідним отвором. Гніздо справді нагадує рукавичку, що причеплена до гіллячки і висить над водою. В побудові гнізда бере участь не тільки самичка, але й самець.
199
Потебня, а за ним і М. Грушевський в пісні про ремеза вбачають паралелю до парубка, якому радять в одній з різдвяних колядок не ставити світлоньки ні у кого, тільки у милої. Див. М. Грушевський. «Історія української літератури», ч. 1., Київ – Львів, 1923. Стор. 167.
