Читать книгу Мій хрест - Олександр Ірванець - Страница 14

Сьогодні вечір, а вона – з ними.

Сьогодні вітер – а я сам знову.

Оце мій хрест. Зніміть його з мене.

Оце – мій хрест. Зніміть мене з нього.

Оце мій хрест. Я ніс його довго.

Зустрів її і кинув під ноги.

«Оце, – кажу, – такі мої дрова.

Ти розпали мені вогню з нього».

Вона сказала: – В мене є фрески.

У мене храми є, на них – шпилі.

Якби маленький золотий хрестик.

Якби на шию, а не на спину.

Тепер прийшли і кажуть: «Прощайся».

Центуріони стали, як влиті.

Візьміть маленьке золоте щастя.

Лишіть велике кам’яне лихо!..

Хрестоносіння, кажуть, це – догма,

І час новий мене змете, змеле.

Оце мій хрест. Я ніс його довго.

Змініть мене. Зніміть його з мене.

1982 р.