Читать книгу Мій хрест - Олександр Ірванець - Страница 7

«О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо,

Кулаки стискаючи в кишенях, —

Знову цілять не по тих мішенях,

Людство знов когось не вберегло».

Так вже споконвіку повелось,

Що свистить каміння у повітрі

І новітні грані непомітні

У мистецтві відкриває хтось.

Ось прийшов і в небесах повис

Високосний номер телефону,

Наче заголовок фейлетону:

«Альпініст не озирнувся вниз».

І пілот не озирнувся вниз,

Висоту хапаючи очима,

Та з тієї самої причини

І поет не озирнувся вниз.

Голосами наших матерів

Кличе нас колишнє і минуле,

Але що позаду ми б не чули,

Ми повинні бути угорі!