Читать книгу Мій хрест - Олександр Ірванець - Страница 20

На кухоньці маленькій, 3×2,

Мій приятель, людина незаможна,

Вигукує образливі слова

Про всіх, про кого можна і не можна.

І набакир збивається крава —

Тка,

ткана і давно уже не модна…

Неправда, в нього модний комірець,

І сам він – популярний літератор.

І навіть сам він править за взірець.

Його звуть Татом, а не Супостатом.

Неправда – це ще зовсім не брехня.

Неправда – це предмет купівлі й торгу.

Краватку він змінив ще того ж дня,

Широку й куцу – на вузьку і довгу.

Купив білетик «Спринту» навмання

І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»…

А може, й вогку гілочку верби

Він виграв на весняному базарі.

А може, він рідню свою любив…

– Пробачте, та про це ви вже казали.

– Пробачте, я про щось уже казав?

– Казав! казав! – здовкола загукали.

– Ще й молока з губів не облизав!

– Це в мене вуса так пообмерзали…

– Та то у нього піна на губах!

– Та він скажений! Кличте витинара!

Я втік. А роздратована юрба

Позаду розчаровано стогнала…