Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 1

Зима в шаленім танці захурделить.

Засліпить очі. Запорошить вуха.

А я, мов ненароджений метелик,

не вилізу із теплого кожуха.

Вона ж сама холодною рукою

залізе крадькома під одежину

без сорому розпустить білі строї…

А я замерзну і… кожух не скину…

Вже мало залишилось від Зими —

під снігом лахи з білосніжних строїв, —

Весна вже зодяглася в оксамит.

Вже скоро я зустрінуся з Весною!

Кохана і коханка водночас.

Цнотлива і розбещена… Дволика!..

Травнева ніч в траві єднає нас,

і все те бачить місяць гостропикий…

Ось Літо, пишнотіла діва Літо.

Свистять у косах сірі солов’ї.

Вона прийшла з єдиним – щоб любити.

Усі коханці навкруги – її!

Всі очі чоловічі в неї вскочать.

Зведе юнацькі душі й поготів!

На небі не зірки – серця тріпочуть

залюблених у неї парубків…

Зійде із неба Осінь по стерні,

спідниці в гаї скине гонорові.

В холодну душу грішному мені

шелесне вітром: «Дам тобі любові!..»

Вкладу я Осінь на тугі снопи.

Вцілую так, щоб серденько зайшлося!..

Забулося, як Літечко любив…

Аж до Зими любити буду Осінь.