Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 12

Зірку місяць зрубав золотою сокирою…

Мить всього лиш летіть від колиски до вирію…

Так і сходимось ми – на біду чи на свято,

Ти такий, як і був. А мене не впізнати…

День і день роздирають безсовісно ночі,

Лиш встигаємо склепити втомлені очі.

А роки, наче постріли, – прямо в десятку,

Сивиною і зморшками внески-податки.

Шаленіє життя. Дефіцити. Конфлікти.

Від постійного «вгору» стираються лікті.

Телефони. Столи. Зачароване коло.

Тільки й бачили сонця – від колиски до школи…

Віск уже не стікає, свічі, певно, стомилися.

В рай гріхи не пускають, як би ми не молилися.

Поки ми гордували, від чеснот комизилися, —

Всіх синиць розхапали, журавлі розлетілися…

Так і сходимось ми – на біду чи на свято,

Я такий, як і був. А тебе не впізнати…