Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 20
***
ОглавлениеВін клав її на стіл. Вона пручалась.
Казала: «Нудно… Це вже все було…»
Їм не кохалось. Їм не цілувалось…
А за вікном мело, мело, мело…
Вони обоє наче подуріли.
Він плів таке, що Господи єси!
А тіло знов тулилося до тіла.
Казати «НІ» не вистачало сил.
Вона сміялась: «Я тебе зґвалтую!
Але колись… Не зараз. І не тут.
В тій піраміді, яку ти будуєш,
на жоден камінь я не підійду.
І я не камінь, любий, – вільна птаха…»
Крило волосся – наче ось злетить…
Дим огортав мовчанку. Стіл, як плаха…
Ніч промайнула, мов єдина мить.
Таких ночей в житті буває мало.
Щоб водночас і грішна, і свята…
Вони пішли. А їм услід блищала
загублена сережка-сирота…
