Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 16

Я люблю твої пальці,

що, мов промінці,

ковзають по щоці.

Вони теплі, м’якенькі,

уміють радіти.

Їм рука, наче ненька,

а вони, наче діти.

То соромливі,

то пустотливі…

Дивнеє диво.

Танцюють танок —

ти засміялася.

Сплітають тинок —

ти заховалася.

Не холодні,

сьогодні

в моїй долоні

бути згодні…

Мої вуста нікому не скажуть,

що їм сняться твої пальці.

Бо ти навчила мене мовчати.