Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 18

Ще вчора грізні вензелі морозу

тримали вікна владою зими

в покорі срібній сліпоті, і ми

в чотиристінну пообідню прозу

поезію світів позавіконних

впускали крізь святковий карнавал

феєрій, скло віконне на кришталь

перечакловуючи віхол гоном.

Відлига зранку ж розвінчала гонор

пергаментів імперських у вікні:

гілля каракулі – чорновики

веснянки самозваної, відозви

повсталої посеред заметілей,

нарозхрист вплетеної в далей плин,

з-під січня визволеної весни

прозрілі раптом вікна нам відкрили.

Чотири вітри тепло б’ють у груди,

кайдани впали, руки – для обійм,

та мерзне пролісок на самоті —

пройшов бо грудень, та ще ж лютий буде.