Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 19

Гоп – направо зліва – сіни літа навстіж,

Ех, дівкам даруйте ранки на вінки.

Сутіні не треба – всі марноти навпіл,

Геть від сумування з гуком навстрибки.

Щебетання – в серце, душу всю – назовні,

Очі – в очі, руки – в тебе на плечах.

Свято і неділя – очі сонця повні,

Ех, запам'ятаюсь я полян очам!

Пил, підбори – закрут, в боки – уклонився:

З пилом я музики з вітром підібрав.

Ех, цимбали й скрипка, бубон і сопілка —

Хоровод хмаринок з небом закружляв.

До заграви – радість, далі – щастя й щастя,

Далі вже не буду віку дівувать.

До цілунків – жарти, далі – гру на застіб,

Далі вже господарем буду гарувать.

На Купала скоки з ватри і до зірки —

Поведе так Місяць Нічку до вінця —

Попіл суму, кпинів і образ прогірклих

Полум'я розвіє —

                             гоп-ца —

                                        гоп-ца-ца!..

Гоп – наліво справа – сіни літа навстіж,

Ех, дівкам даруйте ранки на вінки:

А дівкам би – танці, а дівкам би – заміж,

Голови крутили щоби парубки.

Оце так!

              Оце так!

                           Оце так

                                       гопак!