Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 4

Пухлина всесвіту набрякла

Смертельної образи сном.

У савані густої мряки

Жалобний трауру огром.

Кругом ні просвіту, ні згуку.

Над ладом лагідних угідь

Навис зловмисним помсти круком

Небесний розкрил потойбіч.

Неначе вщухло – і не чутно

В глибинах омертвілих злив

Погроз – ні краплі, та підступно

Завмер у штилі зливи млин:

Із затишку ти тільки спробуй,

Хоч носа висунь ти надвір —

І небо вмить скляне проломить

Свинцевим кулаком тьми вир.

Ти лиш з порога до порога —

Тут засідка ворожа – гульк! —

Як з кулемета із-за рогу

Прозора черга мокрих куль!

І розверзаються утроби

Небесних щедрих водних жнив —

Комори урожай наповнить

Зі срібного зерна краплин.