Читать книгу Два життя Лідії Берд - Джозі Сільвер - Страница 8

П’ятниця, 11 травня

Я прокидаюся. Обличчя в мене мокре, а на губах запеклося щось на смак як кров. Хапаю телефон, вдивляюся в його чорне дзеркало й бачу, що дуже сильно покусала верхню губу. Там відбитки зубів, її роздуло, ніби мені погано зробили ботокс. Не найкращий мій вигляд. Фредді посміявся б, бо я схожа на рибку-скелезубку.

Фредді. Заплющую очі, намагаючись віддихатися від гіперреалізму мого сну, чи що то було. Можу порівняти це лише із моментом, коли ви заходите в магазин електроніки та бачите найновіший телевізор, що коштує шалену купу грошей. Кольори яскравіші, звук чистішій. Так от, це був вищий пілотаж, немов дивишся фільм у кінотеатрі IMAX. Ні, навіть потужніше за сеанс в IMAX. Надто реально, щоб не бути реальністю. Фредді був живий, він приймав душ, біг, запізнюючись на роботу, знову жартував про Кіру Найтлі.

Я риюся у своєму мозку, намагаючись відкопати хоч якусь згадку про клієнтів із кавової корпорації, яка б пролунала до його смерті. Я певна, що нічого такого не було. Усе так, ніби Фредді прожив ці п’ятдесят сім днів за якоюсь завісою, займаючись своїми повсякденними справами, не турбуючись про світ.

Мене охоплює бажання спробувати заснути знову, піти, знайти його, повернутися в життя, де серце Фредді ще б’ється. Та в тому світі він пішов із дому – перемагати в рекламному бізнесі своєю блискучою усмішкою та відблисками запонок. Як на людину, що минулого вечора навіть у ліжко лягати не хотіла, я зараз геть не хочу вставати та дивитися в обличчя новому дню. Мені доводиться витратити п’ятнадцять хвилин, щоб переконати себе: встати з ліжка – це не найгірша у світі ідея. Зрештою, я укладаю із собою угоду: якщо встану й переживу п’ятницю, якщо прийму душ, поїм і, можливо, навіть на якийсь час вийду з дому, тоді зможу ковтнути нову пігулку. Я рано повечеряю, повернуся в ліжко і, можливо, тільки можливо, проведу вечір із моїм коханням.