Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 13

Донині статева різниця в мозку та поведінці є причиною жвавих дискусій. Фемінізм шістдесятих і сімдесятих років притримувався думки, що будь-яка статева відмінність у поведінці зумовлена лише репресивним чоловічим суспільством. Ба більше, і сьогодні деякі феміністки просто відкидають існування статевих відмінностей у поведінці та мозку. Уявлення про вроджені гендерні відмінності мозку психологиня Корделія Файн у своїй книзі «Гендерний обман» (2012) називає «нейросексизмом» (посилаючись при цьому на проф. «Схвааба»).

Біологія ж тим часом накопичила велику кількість експериментальних і клінічних даних про програмувальний вплив Y-хромосоми та чоловічого гормону тестостерону на розвиток мозку хлопчиків у другій половині вагітності. На молекулярному рівні мізки хлопчиків і дівчаток відрізняються саме на цій фазі. Характерні для певної статі чи групи відмінності багатьох структур мозку та способів поведінки між чоловіками й жінками добре задокументовані. До цього варто додати, що жодна особа не має суто чоловічого чи жіночого мозку, а відповідно – й поведінки, – натомість має в розпорядженні унікальну мозаїку з більшою чи меншою мірою чоловічих або жіночих характеристик. Тож діапазон сексуальної диференціації систем мозку в межах кожного індивіда гідний подиву.

Хоча для сексуальної диференціації мозку вирішальне значення мають гормони, що циркулюють та які впливають на його розвиток, їхня дія – залежно від наявності чи відсутності білків, що сприймають гормональне послання (рецепторів), – на локальному рівні дуже різна. Їхній вплив на поведінку та структури мозку має різну силу. Так, гендерна ідентифікація людини (сприйняття себе за чоловіка чи жінку) і незалежно від цього сексуальна орієнтація закладена в структуру мозку ще до народження.

Сумна історія Джона/Джоани/Джона наочно показує, наскільки сильним і стійким може бути запрограмований вплив тестостерону на наш мозок ще в утробі матері (цей випадок я вже описував у книзі «Ми – це наш мозок», надалі скорочено Мцнм, розділ IV.1). Коли Джону було дев’ять місяців, йому довелося перенести операцію на крайній плоті, бо отвір шкірочки був надто вузьким, що спричиняло проблеми під час сечовипускання, а згодом позначилося на нирках. На жаль, під час операції не лише облітерували маленьку судину, з якої йшла кров, але й припекли весь пеніс. Було ухвалено рішення зробити з нього дівчинку. Видалення пеніса та яєчок, платтячка, які він носив, дівчачі іграшки, які йому дарували і які він сам ненавидів, психологічний нагляд і вживання жіночих гормонів (естрогенів), що йому призначили під час статевого дозрівання, – ніщо не змогло змінити гендерної ідентифікації цієї дитини. У дорослому віці він зрештою знову змінив стать, ставши чоловіком. Що б не робили, але гендерної ідентифікації дитини після народження більше не змінити, адже вона закладена в структурі головного мозку. Те саме стосується транссексуальності, коли зовнішня статева оболонка не відповідає власному сприйняттю себе за чоловіка чи жінку, тобто не збігається з власною гендерною ідентифікацією. Тож і в транссексуалів гендерна ідентифікація твердо затаврована у структурі мозку.

До Ґуаньїнь передусім звертаються люди, які бажають мати хлопчика. Якщо хлопчик народжується, то його фото виставляють перед статуєю Ґуаньїнь, яка рятує людей у небезпеці. Крім того, ця богиня розради й милосердя і подолала найдовшу процедуру зміни статі з усіх мені відомих. Коли близько 100 року після Різдва Христового вона прийшла з Індії, то богиня була ще богом. Однак протягом п’ятисот років статуя бога дедалі більше набувала жіночого вигляду. Зрештою Ґуаньїнь близько 700 року в Кореї та Японії постала в образі жінки. Її зміна статі, до речі, нічим не дивує, адже відповідно до сутри Лотоса її тіло може набувати будь-якого вигляду, аби лише зменшити страждання. Тож стать у зменшенні страждань не відіграє жодної ролі

Так само й наша сексуальна орієнтація ще задовго до народження зафіксована в структурі головного мозку. Гени на хромосомі 8 та Xq28, а також фактори середовища, як-от сильний стрес під час вагітності чи вплив хімічних речовин під час цієї фази, можуть відіграти певну роль.

До чого тільки не вдавалися (та все безуспішно), щоб зробити гомосексуальних чоловіків гетеросексуальними: гормонотерапія, кастрація, трансплантація яєчок, а також психологічні, неврологічні та психіатричні практики. Проте вони ще жодного разу не засвідчили бодай якогось впливу. Тож, так виходить, що соціальне середовище після нашого народження не має ані найменшого впливу на нашу сексуальну орієнтацію.

Щодо цього питання діти не наслідують навіть приклад батьків. У всиновлених дітей двома лесбійськими матерями чи гомосексуальними батьками ймовірність розвитку гомосексуальної статевої орієнтації ніяк не більша, ніж у дітей, що зростали з гетеросексуальними батьками. Тому сексуальна орієнтація батьків не чинить навіть мізерного впливу на сексуальну орієнтацію їхніх дітей. А з іншого боку, такі діти розвиваються навіть краще: якщо і були засвідчені якісь психологічні відмінності між дітьми, усиновленими гомосексуальними й гетеросексуальними батьками, то показники першої групи були навіть кращими. І не дивно, адже такі батьки точно були дуже добре мотивовані до усиновлення дитини.

Усі побоювання того, що дітям недобре зростати з гомосексуальними батьками, не мають під собою жодного наукового обґрунтування. Так само не має доказів думка, що гомосексуалізм – це такий собі стиль життя чи поведінка, що виникає під дією якихось соціальних учень. Те саме стосується і російського законодавства, яке декларує, що дітям не можна нав’язувати гомосексуалізм, так, начебто це є чимось заразним. Насправді ж це позбавлене будь-якої наукової логіки.