Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 9

Через неймовірно велику кількість клітин мозку та їхніх сполучень в його формуванні важливу роль відіграють принципи самоорганізації. Саме їм варто завдячувати тим, що кожен мозок, навіть якщо його генетична комплектація збігається з іншим мозком, – у ході свого розвитку стає унікальним. Утворюється мережа з мільярдів нейронів, які по синапсах вступають у контакт із 1000—100 000 інших нейронів. Ця складна мережа не може бути генетично запрограмована завдяки синапсам. Генетичний базис лише в загальних рисах надає інструкції зі структуризації мозку, а також задає принципи локальних процесів самоорганізації. Деталі ж надходять через локальну взаємодію клітин мозку на наступних стадіях розвитку.

На стадії формування утворюється завелика кількість клітин, нервових волокон і сполучень. Згодом між ними виникає «бійка», переможцями якої стають зв’язки, що найкраще функціонують. Тут знову ж таки важливе значення для розвитку клітин мозку матиме їхнє оточення. Спершу виникає локальна, спонтанна електрична активність у мережі нервових клітин. На пізніших стадіях цю електричну активність регулюватиме інформація, яка надходитиме з нашого тіла, а через органи чуттів – ззовні, наприклад сенсорні відчуття від спинного мозку, візуальна інформація – від очей, а шум – від вух.

Під впливом електричної активності на стадії розвитку між різними ділянками мозку та його клітинами утворюються надчіткі сполучення. Якщо клітини перебувають в інтенсивному контакті між собою, то він посилюється. Коли електрична активність досягає клітинних контактів, там утворюються хімічні медіатори, які впливають на клітину, яка приймає контакт. Клітини, які спалахують разом (так говорять, коли вони разом електрично активні), вибудовують між собою сполучення. Якщо ж контакт слабкий, то він із часом зникає, а за ним і клітини, які були в ньому задіяні. Відмирання клітин під час формування мозку – це, між іншим, цілком нормальний процес. Адже йдеться про survival of the fittest[3]. Ми виробляємо в п’ять разів більше клітин мозку, ніж залишається потім; цей процес іще називають «нейронним дарвінізмом».

Згодом зайві сполучення або ті, які функціонують не оптимально, обрубують. Наприкінці в нашому мозку залишається за підрахунками понад мільйон кілометрів нервових волокон. Ця кількість настільки велика, що до виникнення індивідуальних відмінностей мав би призвести якийсь випадок. Групи клітин головного мозку, які сполучилися між собою в ході розвитку, завдяки генетичному програмуванню з використанням хімічних медіаторів намацують одна одну, щоб пізніше відшліфувати такі сполучення вже під час функціональної взаємодії. У такий спосіб активність клітин мозку впливає на утворення сполучень, а отже, – і на розвиток усього мозку. Поєднані між собою структури мозку співпрацюють пізніше під час процесів навчання, мислення та запам’ятовування.

Проте це зовсім не означає, що в такий спосіб наш мозок стає зафіксованим раз і назавжди. Незначні ушкодження або порушення розвитку можна відремонтувати, але наскільки – залежить від ступеня пошкодження та віку потерпілого. Що молодший мозок, то краща його пластичність. Між іншим, на мікрорівні пластичність зберігається й пізніше.