Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 3

Взаємодія між суспільством і мозком у процесі еволюційного становлення людини не лише збагатила наш соціальний лад, а й зробила мозок нечувано складним. Він має 80—100 мільйонів клітин – ця кількість відповідає населенню нашої планети, помноженому на дванадцять. Ці клітини всього за декілька місяців мандрують від місця їхнього виникнення неподалік шлуночка головного мозку до пункту їхнього призначення в мозку, де залишаються на все життя: потрапляють до певного класу, утворюють розгалуження та контактують з іншими мозковими клітинами. Кожна клітина мозку (а це вже комплекс, від якого аж дух перехоплює) контактує з іншими клітинами головного мозку сумарною кількістю від 1000 до 100 000. Між іншим, у місцях контакту, синапсах, зберігається інформація «в пам’яті».

Людське немовля приходить у цей світ немічним і безпорадним, зі значною мірою незрілим мозком. У новонародженого вага мозку становить 350 грамів. А це означає, що ще 75 % усієї мережі треба створити, – процес, на який соціальне й культурне середовище здатне справляти суттєвий і тривалий вплив, що особливо проявляється у «високих функціях», коли відбувається утворення нових зв’язків. Бо 17 мільярдів клітин кори головного мозку, відповідальних за специфічні людські вміння, включно з культурою, здебільшого виникають ще до нашого народження – в утробі матері.

Утім, після нашого народження cerebellum, тобто мозочок, має утворити ще близько 60 мільярдів клітин. Мозочок регулює не лише дрібну моторику й рухи, яких нам спершу треба навчитися, щоб пізніше виконувати їх автоматично. Актуальні дослідження доводять, що несвідомому вивченню підлягають і культурні аспекти, які засвоюються завдяки співпраці мозочка й кори головного мозку. Крім того, клітини gyrus dentatus (зубчата звивина) у гіпокампі, які відповідають за процеси пам’яті, після народження спершу мають пройти стадію розвитку. Відносно невелика кількість нейронів гіпокампа може утворитися навіть у дорослому віці.

До слова, стрімкі процеси розвитку мозку протягом перших років життя можна легко простежити, вимірявши обвід дитячого черепа. Між обводом черепа дитини та кількістю ДНК в її мозку, яка відповідає кількості його клітин, існує лінійний зв’язок.

Раніше, коли я ще студентом відбував практику в пологовому відділенні, допомагаючи народженню немовлят, у мене було завдання міряти обвід їхнього черепа, хоч тоді ще про такі дані ніхто не знав. Украй важливо не випускати з поля зору розвиток мозку, адже його порушення підвищує ризик пізніших психічних захворювань, а додаткова стимуляція може викликати затримку розумового розвитку.

Утворення сполучень нервових волокон між різними ділянками мозку триває ще довгий час, а в префронтальній корі – структурі, де встановлені моральні рамки та пригнічуються імпульси, навіть до 24-го року життя. Звідси випливає, що соціальне й культурне середовище, в якому зростає дитина, може непомірно впливати як позитивно, так і негативно на розвиток цієї ділянки. До факторів, які позитивно впливають, належить безпечне середовище зростання дитини, де люблять і надихають, а також достатнє і високоякісне харчування. Негативні фактори – це стресове середовище, нехтування, зловживання, а також недостатнє або неякісне харчування.

Кожна система мозку розвивається у визначений проміжок часу. Тому й буває фаза, коли дитина найкраще вивчає мову, вчиться писати й читати або грати на музичному інструменті. Цей «критичний» період дуже вразливий як до сприятливих, так і до несприятливих факторів. Коли він завершується, то все вивчене замикається в циклах відповідних структур мозку; якщо характерні для цього періоду часу речі не були засвоєні, то ці цикли використовуються для інших завдань. Здобути такі уміння пізніше значно важче або взагалі неможливо. Отже, недостатнє харчування до або після народження, нестача уваги, бідність і соціальна дискримінація протягом тривалого часу впливають на розвиток мозку, зумовлюючи поведінку та здібності дитини.

Стосовно епігенетичних змін ДНК, які відповідають за тривалі ефекти середовища, є декілька нових відкриттів. Епігенетичні зміни – це хімічні, спричинені середовищем зміни ДНК, коли гени тривалий час незадіяні або ж, навпаки, активні. Цілком імовірно, що деякі із цих ефектів передаються спадково. Можливо, саме тому дітям тих, хто пережив голокост, загрожує більший ризик захворіти на тривожний невроз. Епігенетичні ефекти опинилися в центрі досліджень відносно нових дослідницьких напрямків, соціальної та культурної нейробіології, адже комбіноване дослідження мозку та суспільних наук останнім часом набирає обертів.