Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 19

Серед усього іншого наш мозок створено ще й для соціальної взаємодії, тож мусимо розглядати його в соціальному контексті. Немовля вміє розрізняти обличчя і вчиться на основі імітації. Діти у віці чотирнадцяти місяців уже спроможні діяти альтруїстично: наприклад, коли хтось «ненароком» випустить щось із рук, діти піднімають це для нього. У три роки вони розрізняють, кому допомагати, а кому – ні. Соціальна взаємодія у багатогранному суспільстві, конкуренція та співпраця були протягом еволюції рушійними силами росту нашого мозку і становлення нас як людей.

Більший мозок став істотною еволюційною перевагою, допомігши нам ствердитися як складному суспільству. Якщо подивитися на різних приматів, то побачимо, що розмір їхнього мозку корелює з кількістю індивідів в їхній групі, тобто залежить від її багатогранності. У людей розмір соціальної мережі у Facebook співвідносний до розміру gyrus temporalis superior, мигдалини та префронтальної кори. Щоб підтримувати в робочому стані таку соціальну мережу, потрібна ціла купа нейронів. Але, попри величезну кількість «друзів» у соціальних мережах, кількість людей, з якими ми справді перебуваємо у контакті, обмежена – в середньому це 150–200 осіб, що відповідає розміру групи, до якої входили наші предки приблизно 10 000 років тому.

Наш соціальний мозок побудований із цілої низки взаємопов’язаних структур мозку: орбітофронтальної кори, скронево-парієтального переходу, скроневого полюса й дорзомедіальної префронтальної кори. Вони опрацьовують інформацію про представників нашого виду. Це вроджена здатність, якою ми користуємося з перших днів народження. Діти віком від одного до п’яти днів показують реакцію в задній скроневій корі під час погляду на обличчя. Однак така реакція не виникає під час погляду на руку, бо вона є наслідком генетичного програмування і не потребує соціального навчання.

Мозок невпинно розвивається далі, він функціонує у взаємодії з постійно мінливим у процесі еволюції середовищем. Здатність передавати всі ці зміни через навчання та традиції наступним поколінням стала вирішальною для нашого виживання. Хто завдяки своїй соціальній поведінці та навчанню найкраще підходить, того відбирає соціальне оточення для передавання його генів далі.

Для групи вкрай шкідливі агресивні чи тиранічні учасники, тому їх або виганяють, або вбивають. Так із групи зникають їхні гени, й вона підлягає самоцивілізаційному процесу. Подібним способом людина приручила собак, відбираючи їх за малою кількістю агресії та боязні людини. Щоправда, через нові мутації та генетичні комбінації знову і знову виникають агресивні індивіди.