Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 20

Навіть мавпам відоме культурне передавання знань. Наприклад, вони вчаться одне від одного, як використовувати знаряддя для пошуку їжі, як виколупувати паличкою термітів чи використовувати камінь як молоток для розколювання горіхів. Так само через «мавпувати» вчаться і наші діти завдяки системам мозку, які беруть початок мільйони років еволюції тому. У мавпуванні діти іноді заходять задалеко. У січні 2007 року в Іраку повісили екс-диктатора Саддама Хусейна. Екзекуцію таємно зняли на мобільний, а відзняте відео поширили. Протягом наступних тижнів мінімум вісім арабських дітей втратили життя, намагаючись відтворити у зловісній грі смертну кару.

Мавпування смертельного прикладу – зовсім не новий феномен. У 1774 році Йоганн Вольфґанґ фон Ґете написав свій перший роман «Страждання молодого Вертера». До написання книги його підштовхнули події у власному житті. За сюжетом Вертер зустрічає Лотту, в яку палко закохується. Але та вже заручена з Альбертом. Написавши прощальний лист, він пише ще один до Альберта, в якому просить позичити йому два пістолі у зв’язку з майбутньою поїздкою. Лотта у глибокому потрясінні читає лист і надсилає йому пістолі. Опісля Вертер накладає на себе руки. Поява цієї книги викликала цілу хвилю самогубств.

Дорослі теж несвідомо повторюють багато способів поведінки з їхнього середовища під час нормальних соціальних контактів. Це називається «ехо-поведінка» або «мімікрія». Наслідувати за іншими рухи або позицію вимагає двосторонньої довіри. Це дарує задіяній особі несвідоме відчуття спокою, належності до групи. Ехо-поведінка має дію чогось на зразок соціального клею. У стресових, непевних ситуаціях люди більше схильні до ехо-поведінки. Бувають також пацієнти з пошкодженням лобової частки, які не можуть нічого іншого, крім наслідувати дії, які бачать в інших. У таких випадках говорять про «ехопраксію».

Наслідувальна поведінка здебільшого минає автоматично, це так зване «віддзеркалення». Немовлята, яким усього кілька місяців, уже вміють копіювати рухи рота дорослих. Але звідки дитина знає, які саме м’язи свого обличчя треба залучати? Адже вона їх не бачить. Мозок симулює автоматично все те, що сприймає з довколишнього середовища, незалежно від того, чи ми уявляємо собі якусь ситуацію, чи справді сприймаємо її органами чуття, у мозку виникають однакові реакції. Під час сприйняття помаху руки інших людей активуються ті самі нейрони, що й під час махання рукою нами самими.

Коли досвідчені піаністи слухають концерт фортепіанної музики, у них автоматично запускаються програми премоторної кори, задіяні під час гри на піаніно; у людей, які не вміють грати на цьому інструменті, такого не відбувається. Балерини більше віддзеркалюють балетні па жінок, так само, як танцюристи балету – балетні па чоловіків. Реакція сильніша, якщо люди бачать рух, який вони самі неодноразово виконували. Те саме відбувається під час перегляду по телевізору новин із тих видів спорту, якими й сама людина займається. Спортсмени в такій ситуації досить успішно подумки проробляють можливу тактику гри.