Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 14

Той факт, що кількість країн та американських штатів, у яких дозволяють одностатеві шлюби, постійно зростає, може наштовхнути на думку, що прогрес крокує у правильному напрямку. Однак, на жаль, у наш час у багатьох куточках світу зменшується толерування гомосексуальності:

• Верховний суд Індії раптово відкликав 2013 року закони у справах гомосексуалістів. Це повернуло фактично дію закону 1890 року, що діяв ще за часів британської колонізації. Відповідно до нього одностатевий секс може завершитися покаранням у вигляді ув’язнення на термін до десяти років.

• Після появи англійського видання книги «Ми – це наш мозок» я був здивований, наскільки міцно в Англії укорінилася думка, що гомосексуальність є питанням вибору, і наскільки там відкидають існування біологічних передумов цьому явищу.

• Декілька років тому троє американських християнсько-фундаменталістських апостолів моралі запевнили політиків Уганди, що гомосексуальні активісти – це «найнебезпечніший політичний рух» світу. «Білі гомосексуалісти мають особливий інтерес до чорних хлопчиків юнацького віку», – заявили американські євангелісти (постає запитання, чи часом у них самих не було такого досвіду). У зв’язку з цим 2009 року ухвалили антигомозакон. У Мавританії та Судані за гомосексуалізм карають смертю, а в більшості інших африканських країн гомосексуалістам загрожує в’язниця.

• Ісламська держава 2015 року прославилася новими звірствами. Там гомосексуалістів буквально скидали з будівель!

• Наприкінці 2015 року 63 % словенців відхилили закон, який дозволяє одностатеві шлюби.

Багато хто гадає, що в Нідерландах сьогодні гомосексуалізм сприймають усюди. Зовсім ні! У Хардервейку я виступав на запрошення однієї церкви перед учасниками спільноти «ContrariO», яким досі ще доводиться боротися з тим, що їхня гомосексуальна орієнтація суперечить православно-кальвіністському вихованню. Я висловив таку думку, що, можливо, легше залишити віру на постнатальне програмування мозку, ніж намагатися відкидати пренатальну сексуальну орієнтацію. Бо все-таки значно більше людей зреклися віри, ніж гомосексуалісти стали гетеросексуальними. Довкола цієї теми в нас розгорілася чудова дискусія.

У регіоні Велюве досі намагаються «лікувати» гомосексуалізм, але принаймні такі спроби вже не фінансує медичне страхування. У 2012 році компанії медичного страхування Нідерландів у щоденній газеті Trouw виступили із заявою, що вони ретельно перевірятимуть так звану «християнську гомотерапію», яка вчить гомосексуалістів та лесбійок пригнічувати власні сексуальні почуття. На їхню думку, неприйнятно, що подібне лікування, завуальоване під непорушний діагноз як травма дитинства, повністю покриває медична страховка. Нідерландські страхові компанії висловили також заклик, щоб органи медичного нагляду ретельно перевірили подібні методи терапії, які нерідко здійснюють православні християнські організації.

Газета Reformatorisch Dagblad, яка сама себе визнає «зацікавленою і заангажованою стороною», описує видану Яном Паолем Сгюттеном і мною книжку для дітей «Ти – це твій мозок» як «сумнівну книжку про дитячий мозок». «Свааб і далі наполягає на існуванні так званої гомочастки в гіпоталамусі гомосексуалістів», – відзначають вони з осторогою. Зі звіту центрального управління планування Нідерландів за 2014 рік випливає чіткий взаємозв’язок між визнанням гомосексуальності та ставленням до релігії: до 95 % атеїстів і католиків дотримувалися думки, що гомосексуалісти повинні мати право прожити життя так, як того хочуть. П’ятдесят три відсотки мусульман та п’ятдесят вісім відсотків православно-кальвіністських вірян досі ще відкидали гомосексуалізм. Очевидно, що люди менше сприймають гомосексуалізм, коли притримуються глибинних православних поглядів. Тож і в Нідерландах перед нами лежить ще довгий шлях.

Окрім того, не варто випускати з поля зору той факт, що сприйняття гомосексуальності, принаймні для частини нідерландського населення, є відносно новим явищем. Ще сто років тому в Амстердамі танець двох жінок міг викликати обурення. Письменник Ґерард Реве 1963 року на телепередачі Literaire ontmoetingen («Літературні зустрічі») Генрі Альберта Ґомпертса вперше публічно заговорив про гомосексуалізм. У 1964 році Бенно Бремзела, нідерландський дизайнер, «культурний папа» й голова COC (Culture en Ontspanningscentrum, «Центр культури та розваг») – найважливішої організації, що боролася за права лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів, – був настільки сміливим, що під час телепередачі «Achter het Nieuws» («Після новин») в інтерв’ю відкрито розповів про свою гомосексуальність. Пізніше в цій же передачі показали гомосексуальну та лесбійську пари, в яких брали інтерв’ю, обернувши спиною до камери, що чітко демонструє, наскільки небезпечною була ця тема в Нідерландах п’ятдесят років тому. Між іншим, обидві пари висловилися проти батьківства гомосексуальних пар.

Ісаак Ісраельс. У танцювальному домі (1893). Ісраельс народився біля каналу Прінсенграхт в Амстердамі. Його твори дарують чудове уявлення про Амстердам доби Fin de Sie`cle[5]. Вони зображують буденне життя вулиць, дітей, які там бавляться, дзиґу, робітників, продавчиню, танцювальні вечори, театр і кафе. Коли Ісраельс виставив на огляд 1893 р. картину зверху, то здійняв справжню бучу; на ній зображено двох жінок, що танцюють одна з одною, – і це в історичній частині на вулиці Zeedijk! Один журналіст із міста Неймеген писав, що йому б хотілося краще бачити цю картину в дещо «скромнішому місці», тобто десь далі й вище. Коли цю картину показали в Амстердамі, той самий журналіст резюмував, що твір Ісраельса відхиляється від картин його батька в гірший бік. Однак лунали й позитивні голоси: «Дуже влучно дібраний типаж танцівниць із Zeedijk, їхні кутасті, міцні плечі й широкі талії, які не до снаги обійняти чоловічій руці […] Вишуканість ховається у розкоші кольорів, протиставлених у сміливому контрасті, нагадуючи багату палітру іспанських майстрів». У 1906 році цю картину запропонували як експонат Об’єднанню з формування публічної колекції сучасного мистецтва в Амстердамі (Vereniging tot het Vormen van eene openbare verzameling van Hedendaagsche Kunst te Amsterdam, VVHK). Об’єднання відкинуло таку пропозицію, між іншим, разом із картиною «Regen en Wind» (Дощ і вітер) Брайтнера. Щось не дуже прогресивна поведінка об’єднання

Можливо, нам справді слід проявити терпіння до вірян, які відстають десь на півстоліття. Адже коли я починав свою роботу в Китаї п’ятнадцять років тому, то хлопець і дівчина не мали права ходити по вулиці, тримаючись за руки. Сьогодні ж на території студмістечка Чжецзянського університету в Ханчжоу, не соромлячись, цілуються. У 2012 році на лекції про «Сексуальну диференціацію мозку» сиділи молоді чоловіки, розмахуючи прапорцями кольорів веселки. Це були представники руху за права гомосексуалістів у Ханчжоу! Мене попросили, як «почесного гомосексуаліста», поставити свій автограф на одному з прапорців.

У 2014 році під час одного з внутрішніх перельотів Китаєм я читав газету China Daily. Її вважають рупором китайського уряду, та, проте, там цілу сторінку зайняло повідомлення з фотографіями про гомофестиваль у Шанхаї. Дещо згодом того ж року і в тій самій газеті на першій шпальті з’явилося досить нейтральне повідомлення про Тіма Кука, генерального директора компанії Apple, який зробив камінґ-аут. Це викликало в Китаї жваві дискусії серед інтернет-користувачів. Мої студенти в Ханчжоу стосовно цієї «новини» лиш знизували плечима; «So what?»[6] – казали вони. «Добре, що він хотів показати приклад, але на цю тему вже все необхідне сказано», – озвався хтось із групи.

Китайські гомосексуальні пари, які хочуть одружитися, їдуть із цією метою переважно до Каліфорнії. Рішення Вищого суду США 2015 року вможливило шлюби гомосексуалістів по всій Америці. У Китаї ж воно викликало напрочуд жваві та широкі інтернет-дебати. Сім мільйонів людей підтримали заклик узаконити такі шлюби і в Китаї. Там сприйняття гомосексуалізму впевнено крокує вперед, принаймні в університетському середовищі. Проте в селах гомосексуалізм досі залишається табу.

Про візити до Росії

У грудні 2013-го, коли вийшов російський переклад моєї книги «Ми – це наш мозок», мене запросили на виставку фахової літератури в Москві. У вечір нашого прибуття ми з дружиною були вшановані урочистим прийомом у посольстві Нідерландів. Під час цього заходу один зі співробітників установи відвів мою дружину вбік і пояснив, наскільки небезпечна тема гомосексуалізму. Інший його колега зовсім недавно зазнав пресингу. Моїй дружині недвозначно натякнули, щоб її чоловік під час презентації своєї книги усвідомлював усю небезпеку і краще тієї теми взагалі уникав. Це дуже розлютило дружину. Президент Путін вербалізував російський спосіб мислення у словах, які він сказав напередодні Олімпіади в Сочі у 2014-му, що, мовляв, він немає нічого проти гомосексуалістів, але «вони мають залишити в спокої наших дітей». Така позиція знайшла відображення в бездумному російському законі про заборону пропаганди, де гомосексуальність поставили в один ряд із педофілією.

Під час інтерв’ю на радіо, дискусій із відвідувачами книжкової виставки, одного інтерв’ю на телебаченні та читаннях я, звісно ж, не морочив собі цим голову. Під час підготовки Power-Point-презентації, незадовго до початку читань, до мене підбіг знервований модератор і повідомив, що серед слухачів є люди з Біблією в руках. Однак дискусія минула, незважаючи на мої зауваження щодо гомосексуалізму, без жодних проблем. Книгу одразу – ще в перший день – повністю розкупили, тож видавництву навіть довелося доправляти залишки накладу вночі із Санкт-Петербурга до Москви, де вже наступного дня їх розмітали прямо з прилавка.

У травні 2014 мене знову запросили до Росії. Цього разу на медичний конгрес у Санкт-Петербурзі, на якому мені вручили грамоту Російської Академії Наук, а також гарненьку медаль за мої дослідження. Хоча з книгою це не мало нічого спільного, однак вона тим часом вийшла повторним накладом, тож російський видавець організував читання в одній розкішній юнацькій книгарні. Усе приміщення переповнював люд, мою доповідь перекладала молода гінеколог. Я ще раз пояснив, що ототожнення гомосексуальності з педофілією в російському законі неприйнятне й ненаукове і ґрунтується на основі неймовірної нестачі знань; діти не стануть гомосексуальними, якщо з ними говорити про гомосексуалізм. Тож дуже дивним видається той факт, що не лише моя книга «Ми – це наш мозок», а й дитяча версія цієї книги «Ти – це твій мозок», написана у співавторстві з Яном Паулем Схюттеном, була перекладена російською. Відтоді вже минуло декілька років, і, на щастя, у мого мужнього видавництва досі не виникло жодних труднощів.