Читать книгу Біла принцеса - Філіппа Ґреґорі - Страница 9

Різдво 1485 року

Після трьох тижнів такого життя я пішла до матері.

– Я пропустила свій термін, – сказала я напрямки. – Думаю, це знак.

Вираз радості в неї на обличчі був достатньою відповіддю.

– О, моя люба!

– Він повинен одружитися зі мною негайно. Я не хочу зазнати публічної ганьби.

– Він не матиме причин відкладати шлюб. Це те, чого вони хотіли. Просто чудо, що ти виявилася такою плодючою. Але я була такою самою, і моя мати теж. Ми жінки, яких Бог благословив дітьми.

– Так, – сказала я, не відчувши ніякої радості у своєму голосі. – Але я не маю відчуття, що Він мене благословив. Ця дитина зачата не в коханні. Й навіть не в законному шлюбі.

Вона знехтувала безвиразність мого голосу й напругу на моєму блідому обличчі. Вона пригорнула мене до себе й поклала руку на мій живіт, плаский і гладенький, як і завжди.

– Це благословення, – запевнила вона мене. – Нова дитина, можливо, хлопчик, можливо, принц. І не має значення, що ти зачала його під примусом. Головне, щоб він виріс сильним і високим, і ми зробимо його своїм власним, трояндою Йорків на троні Англії.

Я стояла в її обіймах, наче слухняна племінна кобила, і я знала, що вона має рацію.

– Ти скажеш йому чи я?

Вона не стала вагатися.

– Скажи йому ти, – запропонувала вона. – Він буде щасливий, коли почує про це від тебе. Це буде першою доброю новиною, яку ти зможеш йому принести. – Вона всміхнулася мені. – Першою з багатьох, я сподіваюся.

Я не змогла всміхнутися їй у відповідь.

– Мабуть, що так.

Цього вечора він прийшов рано, і я налила йому вина й заперечливо підняла руку, коли він хотів повести мене до ліжка.

– Я пропустила свої місячні, – спокійно сказала я. – У мене, мабуть, буде дитина.

Не було сумніву, що на його обличчі з’явився радісний вираз. Воно розчервонілося, він узяв мої руки й притяг мене ближче до себе, так ніби хотів обняти мене й пригорнути до себе з любов’ю.

– О, я радий, – сказав він. – Дуже радий. Дякую тобі, що ти сказала мені, це дало мені велику полегкість. Нехай Бог благословить тебе, Елізабет. Благословить тебе й ту дитину, яку ти зачала. Це велика новина. Це найкраща новина з усіх можливих. – Він обернувся й підійшов до вогню, а потім повернувся до мене. – Це справді добра новина. А ти така гарна! Й така плодюча!

Я кивнула, моє обличчя залишилося кам’яним.

– Ти знаєш, чи це буде хлопчик? – запитав він.

– Поки що рано знати нехай там що, – відповіла я. – Зрештою жінка може пропустити свої місячні через нещастя або шок.

– Тоді я сподіваюся, ти не була нещасливою й не пережила шок, – весело сказав він, наче я не пережила потрясіння й не була зґвалтована. – І сподіваюся, ти носиш хлопчика з роду Тюдорів. – Він поплескав мене по животу, такий собі доторк власника, наче ми були вже одружені. – Це означає все. Ти вже сказала своїй матері?

Я похитала головою, відчувши легеньку зухвалу радість від того, що збрехала йому.

– Я зберегла щасливу новину, щоб насамперед повідомити її вам.

– Я скажу своїй матері, коли повернуся вночі додому. – Він був абсолютно глухий до мого похмурого тону. – Я нічого приємнішого сказати їй би не міг. Вона замовить подячну молитву своєму священикові.

– Ви повернетеся додому пізно, – завважила я. – Уже минула північ.

– Вона чекає на мене, – сказав він. – Вона ніколи не лягає спати, доки я не повернуся.

– Чому? – запитала я з легкою іронією.

У нього вистачило сором’язливості почервоніти.

– Вона любить провести мене до ліжка, – признався він. – Вона завжди цілує мене перед сном і бажає мені на добраніч.

– Вона цілує вас на добраніч? – запитала я, подумавши про холодне серце жінки, яка послала сина зґвалтувати мене, а потім дочекалася, щоб поцілувати його на добраніч.

– Багато років вона не мала змоги поцілувати мене перед тим, як я лягав спати, – спокійно відповів він. – Довго вона не знала, де я спав і навіть чи міг я спати в безпеці. Вона любить перехрестити мені лоба й поцілувати мене на ніч. Але сьогодні, коли вона прийде благословити мене, я скажу їй, що в тебе дитина, і сподіваюся, що це буде син.

– Я думаю, що в мене буде дитина, – обережно сказала я. – Але це тільки перші дні. Я не можу бути певна. Не кажіть їй, що я впевнена.

– Я знаю, знаю. Ти, звичайно, думаєш, я поводився егоїстично, але я думав лише про інтереси династії Тюдорів. Та коли ти народиш сина, твоя родина належатиме до королівського дому Англії і твій син стане королем. Ти будеш у тому становищі, в якому ти народилася бути, й війни між кузенами закінчаться назавжди, бо ми одружимося й ти народиш дитину. Ось як усе має бути. Це єдине щасливе закінчення, яке може настати для цієї війни й цієї країни. Ти всіх нас приведеш до миру. – Він подивився на мене так, ніби хотів обняти й поцілувати мене. – Ти привела нас до миру й до щасливого кінця.

Я повела плечем перед ним.

– Я думала про інше закінчення, – сказала я, пригадавши короля, якого я кохала, який хотів, щоб я народила йому сина, і сказав, що ми назвемо його Артуром на честь Камелота, то був би королівський наступник, зачатий не з холодною рішучістю та в гіркоті, а з любов’ю, що знаходила собі вихід у палких таємних побаченнях.

– Навіть тепер можуть бути інші закінчення, – сказав він обережно, взявши мене за руку й лагідно тримаючи її. Він знизив голос, наче хтось міг підслухати його в цій нашій найприватнішій кімнаті. – Ми досі маємо ворогів. Вони ховаються, але я знаю, що вони є. І якщо в тебе народиться дівчинка, це буде для мене недобре й наші сподівання виявляться марними. Але ми наполегливо молитимемося, щоб ти носила в собі хлопчика з династії Тюдорів. Я скажу матері, щоб вона організувала наше весілля. Принаймні ми тепер знаємо, що ти спроможна народжувати дітей. Навіть якщо нас спіткає невдача й ти народиш дівчинку, ми знатимемо, що наступного разу ти зможеш народити хлопчика.

– А що ви зробили б, якби я не змогла завагітніти? – з цікавістю запитала я. – Якби ви взяли мене, але дитина не народилася б?

Я розуміла, що цей чоловік та його мати мали плани для будь-яких ситуацій, вони були завжди напоготові.

– Твоя сестра, – коротко відповів він. – Я одружився б із Сесилією.

Я хапнула повітря від несподіванки.

– Але ж ви сказали, вона одружиться із сером Джоном Велсом?

– Так. Але якби ти виявилася безплідною, я мусив би знайти дружину з династії Йорк, що народила б мені сина. Цю роль довелося б виконати їй. Я скасував би її шлюб із сером Джоном і взяв би її собі.

– І ви зґвалтували б і її? – різко кинула я, забравши в нього руку. – Спочатку мене, а потім мою сестру?

Він підняв плечі й викинув руки вперед жестом цілком французьким, нічого англійського в ньому не було.

– Звичайно. Я не мав би іншого вибору. Я повинен узяти лише таку дружину, яка зможе народити мені сина. Навіть ти змогла переконатися в тому, що я здобув трон не для себе, а для того, щоб створити нову королівську родину. Я беру дружину не для себе, а для того, щоб створити нову королівську династію.

– Тоді ми схожі на найубогіших сільських людей, – гірко сказала я. – Вони одружуються лише тоді, коли має народитися дитина. Вони кажуть, що варто купувати телицю лише з телям.

Він засміявся, зовсім не збентежений.

– Вони так кажуть? Тоді я справді англієць. – Він затягнув шнурки на своєму поясі й засміявся. – Отже, я став англійським селянином! Я скажу про це своїй високошанованій матері сьогодні вночі, й вона напевне прийде побачитися з тобою завтра. Вона молилася про це щоночі, поки я тут робив свою справу.

– Вона молилася, поки ви мене ґвалтували? – запитала я.

– Це не зґвалтування, – відповів він. – Годі говорити такі дурниці. Не будь дурепою. Оскільки ми заручені, то це не може бути зґвалтуванням. Як моя дружина ти не можеш мені відмовити. Я маю на тебе право як твій законний наречений. Віднині до самої своєї смерті ти ніколи не зможеш відмовити мені. Між нами не може бути зґвалтування, а можуть бути лише мої права і твій обов’язок.

Він подивився на мене й побачив, як протест завмер на моїх губах.

– Ти програла свою битву під Босвортом, – нагадав він мені. – Ти належиш до трофеїв тієї битви.