Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 11

Дещо по-іншому склалася доля слов’янської писемності. Її алфавіт створили слов’янські просветителі, брати Кирило і Мефодій. Це сталося майже 1140 років тому, у 863 році. Цей алфавіт зветься кирилицею. На той час у кирилиці було 43 літери (до речі, вони використовувалися і для позначення цифр; для цього над літерами ставилися риски).

На шляху до сучасного алфавіту

Друкарські шрифти, створені в середині XVI ст., майже точно відображали традиційну форму рукописних книг. Такими вони лишалися до початку XVIII століття, коли російський цар Петро I у 1708 році ввів нову форму писемних знаків – гражданський шрифт, або «гражданку» – спрощений кирилівський півустав.

Петро І зробив перегляд російської абетки, викресливши з неї деякі «зайві» літери. З абетки офіційно було вилучено юси, псі, омегу, іжицю. Потім Академія наук прибрала ксі та зело, що також віджили свій вік. Першою книжкою, надрукованою новою абеткою, був підручник геометрії «Геометриа славенски землемерие».

Та не все в абетці змінилося одразу і остаточно. Наприклад, літера іжиця, вилучена 1708 року, незабаром повернулася назад. 1710 року, коли Петро I вдруге затвердив новий алфавіт, її ліквідували знов, та іжиця вперто проіснувала аж до 1917 року.

Український алфавіт

В українській мові історія правописів має свою специфіку. Вже в XVII столітті намагалися пристосувати правопис до вимови, однак уперше це зробив І. Котляревський.

Над удосконаленням українського правопису працювали І. Павловський, автор «Української граматики», І. Максимович, Г. Квітка-Основ’яненко.

Намагаючись увести єдину правописну форму, український письменник та публіцист Пантелеймон Куліш реформував український правопис, наблизивши його до вимови, ввів єдине «и» та «і», останньою літерою позначав і йотоване «в», а «є» – знаком «е». Цей правопис він застосував у «Записках о Южной Руси», що вийшли в 1856—1857 роках, поклавши цим основу до нашого сучасного правопису. Звався цей правопис «кулішів-ка». Пізніше з’явилися здвоєні співзвуччя: суддя, весілля, ніччю.

Більшість сучасних алфавітних систем письма ґрунтується на латинському алфавіті (алфавіт багатьох мов Європи, ряду мов Америки, Азії, Африки). Український, російський та білоруський алфавіти ґрунтуються на слов’яно-кириличній основі.

Складаючи свій словник української мови, Є. Желехівський провів нову реформу правопису, ввівши два знаки для «и» – «і» та «ї». Зовсім вилучив твердий знак, ввівши апостроф.

Правопис, яким ми користуємося нині (реформована «кулішівка»), остаточно складався у Східній Україні на початку XX ст.

Отже, відтепер український алфавіт налічує 33 літери (до речі, у 1996 році до них додали літеру ґ), яких сьогодні цілком досить, щоб сформулювати у слові найскладнішу думку, а письменникові написати найцікавіший та найсучасніший твір.