Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 13

Задамо питання: якою мовою зручніше читати художній твір? Хтось скаже – українською, хтось – російською, а хтось так добре оволодів англійською, німецькою чи, наприклад, польською, що йому байдуже – аби книжка була цікавою. Одне не підлягає сумніву – що більше мов знає людина, то вищою є її рівень спілкування і ширшим кругозір. Знати кілька мов корисно ще й тому, що це збагачує пам’ять. Таке збагачення – добра передумова для успішної діяльності в будь-якій сфері життя.

Щоб класифікувати мови, вчені-лінгвісти використали метод, який дозволив встановити спорідненість та неспорідненість мов. Завдяки цьому вдалося класифікувати мови на сім’ї та групи, яких виявилося майже 50.

Три найпоширеніші з них – германська (датська, шведська, норвезька, англійська, голландська, німецька мови, сучасний ідиш), романська (французька, іспанська, італійська, румунська, португальська мови) та слов’янська (українська, російська, білоруська мови). Таким чином, якщо добре оволодіти англійською, то й інші мови цієї групи виявляться легшими для оволодіння. А знання, наприклад, української мови дозволить вільно читати російською та білоруською без будь-якого перекладу.

Скільки на світі мов? Поки що вчені не дійшли згоди щодо розв’язання цього, на перший погляд, нехитрого питання. Називають різні цифри – 2 тисячі, 3 тисячі, а то навіть і більше. Якщо мови Європи ще якось можна приблизно порахувати, то, скажімо, негритянські наріччя або мови індіанців Америки взагалі не підлягають переліку, оскільки про деякі з них майже нічого не відомо. Важко навіть визначити, чи то є мова, чи якийсь діалект.

Термін «есперанто» походить від псевдоніма німецького вченого Л. Заменгофа – Doktoro Esperanto (той, що сподівається), – який створив першу штучну міжнародну мову в 1887 році.

Постає цікава проблема: а чи не краще, якби усі народи користувалися єдиною мовою? Наскільки б спростилися людські стосунки без мовних бар’єрів. А будь-яка книжка, видана хоч у далекій Африці, стала б зрозумілою кожному читачеві.

Однак історія розпорядилася інакше. Кожен народ запровадив свою мову відповідно до певних природних умов, розвитку, способу життя та фізіологічних особливостей. Це не так уже й погано, бо дозволяє зберегти кожному народові свої національні риси, традиції та звичаї.

Мрія про єдину мову ніколи не покидала людство. Історія зберегла чимало легенд і переказів про існування в далекому минулому єдиної, як її називають, прамови. Про одну з них відомо із біблійних оповідей про будівництво славетної Вавилонської вежі. У ті часи люди начебто користувалися єдиною мовою. Але коли вони почали будувати вежу, що мала сягнути небес, і тим самим кинули виклик самому Творцю, той змішав усі мови. Будівельники втратили можливість спілкування між собою, і вежа залишилася недобудованою.

Інша легенда пов’язана з містичним вченням, яке має назву окультизм. Це вчення досліджує таємні, «приховані» знання про історичні події та явища. Згідно з ним у далеких тисячоліттях існувала єдина мова – сензарська. З її джерел були написані давні культурні та історичні пам’ятки – Біблія, твори єгипетського бога Гермеса, халдейська Книга чисел, китайська Шицзин, індійські Пурани та інше. Сензарською мовою, буцімто, володіли божественні істоти і передали її лише людям, яких називали посвяченими, тобто обранцям, що своєю мудрістю та авторитетом дістали доступ до найвищих знань. Володіли цією мовою і мешканці легендарної Атлантиди. Згодом сензарська мова стала недоступною для людства, але збереглася як міф у численних переказах.

Спроби створити єдину мову робилися неодноразово. Більше того, штучні, допоміжні міжнародні мови вже давно існують. Найпоширеніша з них має назву есперанто.

Основна граматика есперанто ґрунтується на 16 правилах, які практично не мають винятків. Графіка цієї мови латинська, кожній літері відповідає лише один звук, наголос завжди ставиться на передостанньому складі слова. Усі іменники закінчуються на -о, прикметники – на -а, дієслово не змінюється за особами і числами. Корені слів запозичені з германських, романських та слов’янських мов.

Таким чином, якщо вивчити тисячу найбільш уживаних коренів, маємо в розпорядженні приблизно 10 тисяч слів, з яких можна вже творити свою літературу. І вона існує. На есперанто перекладені деякі твори світової художньої та спеціальної літератури, існують і справжні знавці есперанто, які спілкуються між собою, обмінюючись мовним досвідом.

Великого поширення витвір доктора Есперанто досі не набув, мабуть, через певну недосконалість мови. Але пошук ведеться і в інших напрямках. Важко сказати, коли він завершиться повним успіхом, напевно, до цього ще далеченько. А поки що залишається один шлях – добре вивчати насамперед рідну мову і не шкодувати часу на оволодіння іншими, не менш корисними і цікавими. Бо, як казав класик української літератури Панас Мирний: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття».