Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 21

За популярністю серед юних читачів билини поступаються хіба що пригодам та чарівним казкам. А вже найпопулярніших героїв билин назве кожний. На жаль, до нас дійшла лише незначна частина цієї епічної пісенної творчості. Та й автори билин залишилися безіменними. То були оповідачі, які користалися свідченнями літописців, чиї імена теж не зберегла історія. Вони розповідали про князя Святослава, жорстоку помсту княгині Ольги, подвиги київських воїнів у тяжких битвах із загарбниками.

Починаючи з XIV ст. імена билинних героїв уже зустрічаються в самих літописах. Так, у літописі часів Івана Калити знаходимо ім’я ростовського богатиря Олександра Поповича (билинне ім’я Альоша Попович). Він начебто брав участь у битві на Калці в 1223 році.

А в літописі про бенкети князя Володимира згадуються богатирі Ян Усмошвець і Рогдай Удалий. Ім’я останнього, до речі, використав О. Пушкін у поемі «Руслан і Людмила».

Билини створювалися і оновлювалися аж до татаро-монгольської навали. Тоді цей жанр був пов’язаний лише з недавньою історичною подією в житті Київської Русі. Але згодом з’явилося інше поняття – «старини», під яким мали на увазі оповідь про далеке минуле.

За билинами багато хто з дослідників вбачав міфологічну течію. Так, мечі та стріли богатирів вважають символами блискавки; билинного змія – символами зимових хмар та туманів; князя Володимира – язичницького Дажбога, Іллю Муромця – символом бога давніх слов’ян Перуна. Соловей Розбійник і цар Поганин розглядалися як демони хмари, що вкрала «живу воду» (дощ), а золота скарбниця лихих сил – це небесні світила, вкриті темними хмарами.

Відомо, що Володимир, ставши князем, залучив до своєї дружини не лише високорідних мужів, а й вихідців з народу. Цього вимагала політична ситуація – оборона від печенігів, вигнання з Києва найманців, боротьба з розбійниками всередині самої держави. Все це знайшло відображення і в літописах 996 року, а також у яскравому билинному циклі, що прославляє князя та його славетну дружину.

Билинний епос набув поширення в усій Київській Русі, населення якої завжди було готове до відбиття ворожих нападів, оборони країни від навали численних печенізьких племен. Тому в княжому війську опинилися і боярин Добриня Микитич, і ремісник Микита Кожум’яка, і селянський син Ілля Муромець, і орач Микула Селянинович.

Скоморохи – в Давній Русі мандрівні актори, що були одночасно танцюристами, музикантами, акробатами тощо та авторами більшості виконуваних ними драматичних сценок.

Зазвичай богатирі збиралися в Києві в «ласкова князя Володимира» і звідти роз’їжджалися різними шляхами: хто у сусідній степ (поле), де треба подолати ворога; хто у дрімучі ліси, де сидить на дев’яти дубах Соловей Розбійник. Відобразилася в билинах і сторожова служба на морі, де вкрай необхідно було боронити від розбійників так званий Гречник – важливий шлях з Русі до Візантії.

Билини співалися не лише в народі, але й на княжих бенкетах, де збиралася дружина. Але не князя вони славословили, а благородні й сміливі подвиги богатирів.

Свій величний вік билини доживали в ХVІ—ХVІІ ст. в середовищі бродячих скоморохів. Героїчні пісні доповнилися новими сюжетами, посилилися сатиричні інтонації, з’явилися приспівки, жартівливі примовки, прислів’я. Однак у народі назавжди збереглися урочисті, схожі на гімни билини, що оспівували героїчні діла та велич Київської Русі.