Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 22

Особливої форми народний епос набув в Україні. У нас виник суто український жанр речитативного героїчного співу – дума. Її виконували мандрівні співці-музики – кобзарі, бандуристи, лірники Центральної та Лівобережної України.

Найстаріші думи ХV—ХVІ ст. присвячені боротьбі козацтва проти татар і турків, тому їх ще називають невільницькими. Вони зображували страждання полонених, наближаючись за формою до ліричних плачів. Водночас такі думи підносили велич козацтва, оспівували тугу за батьківщиною, дружбу бойового товариства.

Дума – вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання сольним співом під музичний супровід кобзи або бандури).

Зазвичай дума починалася заспівом на зразок: «На Чорному морі, на білому камені яснесенький сокіл жалібно квилить-проквиляє, смуток собі має». Далі розгорталася оповідь, у якій істотне місце посідали розмови дійових осіб. Співець висловлював співчуття постражда-лим або передавав своє ставлення устами ліричних героїв. Деякими своїми рисами думи споріднені з російським билинним епосом та історичними піснями. Так, українська дума про Олексія

Мелодія дум так тісно сплетена з текстом, що тільки слідкуючи за нею крок за кроком, можна як слід сприймати ритміку, структуру самого вірша думи.

Л. Українка

Поповича своїм сюжетом наближається до билин Садко, новгородського «багатого гостя».

Найстаріші відомі нам думи – це «Плач невільників у турецькій неволі», «Втеча трьох братів з города Азова», «Козак Голота», «Про Марусю Богуславку», «Про смерть Федора Безрідного».

Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали ще в 1874 році В. Антонович і П. Куліш. У 1908 році фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який очолив організовану Л. Українкою експедицію з фонографом, зробив запис репертуару кобзарів. А перше наукове видання дум побачило світ у 1927 році під назвою «Українські народні думи».

Своєю віршованою і музичною формою дума завдячувала так званому голосінню, пісенному стилю, який їй передував. Цей жанр усної поетичної творчості був пов’язаний переважно із сумними обрядами і також виконувався речитативом. З голосіння дума запозичила деякі мотиви і поетичні образи.

Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки. Тому думи збереглися лише серед професіоналів. За традицією кожний кобзар переймав від свого вчителя зразок виконання в загальних рисах. Потім творив свій окремий варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару.

Але стиль думи залишався незмінним – урочистий, піднесений, чому сприяло вживання архаїзмів – глас, златоглавий, аще, рече тощо.