Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 33

Епос і лірика – це немовби два полюси художнього зображення: з одного боку – великий роман, де багато діючих осіб, складні повороти сюжету. З іншого боку – стислий, іноді в кілька рядків ліричний вірш, що фіксує певне почуття. Але вдумливому читачеві однаково цікаво і те, про що йдеться в коротенькому вірші, і те, про що розповідає великий епічний твір.

Слово лірика походить від грецького слова lyrikos, тобто ліричний твір, який виконувався в супроводі ліри, кіфари, флейти тощо. Іноді спів супроводжувався танцями. Давньогрецький поет був при цьому і автором слів, і композитором, і виконавцем, і хормейстером (якщо у співі брав участь хор).

На відміну від епосу і драми, де головні герої зображуються не схожими на автора, а є витвором його уяви, в ліриці головний герой – сам поет чи письменник. Точніше, весь його внутрішній світ зі всіма почуттями – любов’ю, пристрастями, сумом, душевними пориваннями.

Лірика – особливий спосіб художнього мислення і розуміння життя. При написанні ліричного твору (вірш, елегія, сонет, ода, поема) автора веде ліричне почуття – особисте, притаманне тільки йому, воно глибоко індивідуальне і частіше за все дуже інтимне. Тому лірику можна визначити як вираження найзаповітніших переживань і в мистецтві, і в повсякденному житті.

Зрозуміло, що передача таких почуттів потребує і творчого натхнення, і художнього осмислення, і літературної майстерності. Ліриком у душі може бути кожна людина, а от поетами стають лише за покликом серця, це передусім освічені люди, які добре знають себе і навколишнє життя. Ми можемо скільки завгодно милуватися блакитним небом, чудовим пейзажем, але тільки поет здатний передати це почуття у слові, щоб воно викликало ті самі переживання в читача або слухача.