Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 34

Витоки оди – хорова лірика стародавніх греків, які під одою розуміли урочисту пісню. Видів цієї пісні було кілька, серед яких – хвалебна, танцювальна, плачевна. Пізніше з’явилися духовні оди – «переклади» псалмів, а в XVIII ст. – повчальні, філософські, сатиричні, оди-послання та оди-елегії.

Проте головне місце серед перелічених видів завжди посідала ода урочиста.

У Західній Європі часів середньовіччя відродження оди започаткував французький поет П. Ронсар. Він створив жанр героїчної оди на історичну і сучасну йому політичну теми.

Перші оди, які славили героя або велику подію, були за характером анакреонтичними, названими так за ім’ям давньогрецького поета Анакреона, який оспівував радість і насолоду земного буття. Оди, створені поетом Піндаром, славили переможців спортивних змагань. А от Квінт Горацій Флакк віддавав перевагу одам, які звеличували імператора Августа.

Теоретик класицизму Н. Буало у книзі «Мистецтво поетичного» встановив суворі правила жанру оди. Починатися вона повинна із заспіву, далі йде виклад «матерії благородної і поважної», куди входять різні епізоди, ліричні відступи. Завершується ода або висновком, або епілогом.

Термін «ода» в російську лірику ввів поет В. Тредіаковський. Він поділив її на дві групи – хвалебні і «ніжні», тобто анакреонтичні.

Урочиста ода в Росії зводилася не лише до тексту, а й до дійства, певного обряду зі створенням своєрідних ілюмінацій, які зображували величні картини Росії. Особливого піднесення набула урочиста лірика в одах М. Ломоносова. Поет за допомогою словесних образів створив величний світ, де немає місця буден-ному, а є безмежний простір, у якому кожна історична подія в житті Росії набуває майже космічного звучання.

Мабуть, останню данину оді в російській поезії віддав О. Пушкін у знаменитій оді «Вольность», у якій прославив свободу і справедливість.

В Україні оди були відомі в XVI—XVIІ ст. під назвою панегірики. Згодом до цього жанру зверталися І. Котляревський («Пісня на новий 1805 рік пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», «Ода Сафо»), П. Данилевський («Ода малоросійського простолюдина»), К. Пузина («Малороссийская ода на смерть светлейшего князя Кутузова-Смоленского») та інші українські письменники.