Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 40

Стародавнє походження має і елегія – ліричний жанр меланхолійного, почасти журливого змісту. На це вказує вже сама грецька назва еlegеіа —журлива пісня, скарга.  У Стародавній Греції VII ст. елегія писалася двовіршами (так званий дистих), де переважали патріотичні, героїчні та інтимні мотиви.

Саме слово «елегія», ймовірно, має походження від фрігійського слова еlegеіа – очеретяна флейта.

Тематика елегії звузилася в літературі римського періоду. їй властиві особисті уболівання, відчуття самотності, страждання, журби.

У новоєвропейській поезії елегія втратила чіткість форми, натомість набула більш визначеного змістового наповнення: з’явилися філософські роздуми, змішані почуття смутку і радості.

Елегійними настроями переймалася лірика багатьох українських романтиків XIX ст. А невдовзі елегія розмежувалася на дві течії – елегію-сповідь, елегію-думу, елегію-пісню. До цього жанру зверталися С. Руданський, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, І. Б. Антонич.

Не втративши своїх тематичних і стилістичних ознак, широко представлена елегія й у сучасній поезії.