Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 32

Епос існував у літературі завжди. Він міг мати форму поеми, трагедії, прозового твору, а з появою в новітні часи роману став одним із чинників величного прозового твору.

На основі колективних народних епопей, ірландських саг, німецьких та англійських пісень, французьких балад, українських дум виникли авторські епопеї. Це «Іліада» та «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та ін.

Епос (від грецьк. epos – слово, розповідь) бере початок у міфології та усній народній творчості. У Стародавній Греції героїчні епопеї існували у вигляді великих циклів народних сказань, пісень і легенд, які оповідали про найвиразніші історичні події, легендарних осіб.

У середні віки з’явилися такі різновиди, як лицарська та народна епопея – англосаксонська епічна поема «Беофульф»; обробка старовинних германських сказань; «Пісня про Нібелунгів».

Епоха Відродження дала «Шаленого Роланда» Л. Аріосто та «Визволений Єрусалим» Т. Тассо.

В епоху Просвітництва була написана «Генріада» Вольтера.

Епічний твір вимагає прямого відтворення подій і характерів, романіст досліджує людей, епоху, суспільство. Він створює певні ситуації, характери, дії – цілісний світ, герої живуть своїм повсякденним життям. Зазвичай мова в епосі ведеться від реального чи умовного оповідача, рідше – свідка чи учасника подій.

Епос користується розмаїтими засобами викладу – розповідь, діалог, монолог, авторські відступи, описи. Розповідь ведеться переважно в минулому часі, подеколи – в теперішньому, рідше – в майбутньому від третьої особи (розповідач) чи першої (оповідач).

Поступово епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли, поеми). Вони поширилися за доби класицизму та романтизму, коли виникли такі масштабні художні твори, як «Дон Жуан» Дж. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Пан Тадеуш» А. Міцкевича, «Гайдамаки» Т. Шевченка.

Діалог (від гр. dialogos – бесіда, розмова) – форма мовлення, що є розмовою між двома чи кількома особами. Монолог (гр. monos – один та – logos – слово, мовлення) – форма усного або письмового мовлення, що являє собою висловлення однієї особи, звернене до самої себе і не розраховане на безпосередню відповідь іншої особи.

Велика форма епосу зазнала суттєвих змін у прозі XX ст. Класиками цього жанру стали Т. Манн, Дж. Джойс, Р. Музіль, Дж. Голсуорсі, Г. Маркес. У сучасній літературі вже переглянуті традиційні особливості епосу. Зростає традиційне тлумачення подій, більше уваги приділяється розкриттю внутрішнього світу героїв, формується сюжет. І хоча великий роман уже відходить у минуле, епос все ще залишається ознакою сучасної літератури. Правда, він змістився нині в бік фантастики та жанру «фентезі». Досить згадати книжки і кінофільми на зразок «Зоряних війн» та «Володаря перснів».