Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 31

З виникненням писемності у Давній Русі набули поширення літописи – своєрідні щорічники розповідей про історичні події.

Традиція літописання започаткувалася в Києві у X ст. Згодом цією важливою справою зайнялися і в Переяславі, Чернігові, Новгороді, Галичі, Владимирі на Клязьмі та багатьох інших містах Русі. З окремих літописів складалися цілі збірки, зводи, хрестоматії. Центри писемності на той час були в монастирях. Тому саме там вперше здійснювалися спроби створити власні літописи – на зразок візантійських чи болгарських.

Літописом зветься зведення (звід) коротких записів та більш докладних оповідань («сказань»), близьких до жанру історичної прози. Взагалі до літописів відносять прозові оповіді, в яких поєднуються легенди, воїнські повісті, житія святих, документи, хронікальні записи.

Головні теми літописів – заклики боронити рідну землю від ворогів, яких у русичів було чимало, уславлення князів, святих людей, героїв. Захист руської землі від ворожої навали неодмінно пов’язується з усвідомленням лицарської честі, жаданням військової слави, повагою до героїчних традицій батьків і дідів. «Поискати отец своих і дед своих пути и своей чести» – такий заповіт давали нащадкам літописці. Через всі літописи проходила й настійна проповідь єднання князів у боротьбі проти ворогів.

Джерела «сказань» були різноманітними. Їх автори використовували історичні документи, спогади сучасників про походи та битви, численні мемуари, родинні щоденники, літописнін°татки. Багато літописних оповідань мають своїми витоками усну народну творчість, а також перекази, що виникли в князівському оточенні.

Староруською мовою «Повість временних літ» пишеться так: «Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача перве княжити, и откуда русская земля стала есть».

Проте в літописі знайшла відображення не лише історія походів і битв. Так, славнозвісна «Повість временних літ» починається з невеликого вступу, де розповідається про поділ землі після потопу і як Бог наділив народи 72 мовами. І про появу племені слов’ян, про розселення його з Дунаю на території Давньої Русі. Від 862 року йде детальний літопис усіх визначних подій аж до княжіння Святополка (1110 р.).

Найцікавішим у «Повісті временних літ» є оповідь про апостола Андрія, який по дорозі з корсуня (давній Херсонес у Криму) до Рима відвідав Київ і Новгород. Він  благословив київські гори і підніс на одній з них хрест як символ майбутньої ролі Києва в історії християнства на Русі.

Літописний стиль вирізняється стислістю і лаконізмом. Яскравий приклад такої стислості – оповідь про смерть князя Олега від свого коня: «Княже! – говорить кудесник-волхв, – егоже любити и ездити на нем, от того ті умирети» і далі в тому ж дусі. Але навіть такі лаконічні рядки можуть надихнути поета на високохудожній твір.

Саме це і зробив О. Пушкін, переробивши  літописну оповідь у славетну «Пісню про віщого Олега».

Далі викладено сказання про засновників Києва – братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, про воєвод Аскольда і Діра.

945 роком датована оповідь про смерть князя Ігоря від рук древлян і жорстоку помсту за це його дружини Ольги. Відгуки фольклорних переказів чути також у сказаннях про відважного князя Святослава, про згадувані вже бенкети князя Володимира, про прийняття християнства, боротьбу з печенігами. Тобто ціла низка літописних оповідей має безумовне народнопоетичне походження.

У грецькій мові є слово «хронос», воно означає «час». Від нього походить і назва поширених за середньовіччя записів історичних подій, однієї з форм літопису, – хронік. Складачів середньовічних хронік називають хроністами.

Крім історичних хронік, літописи зверталися і до інших жанрів. До популярних на Заході і у Візантії так званих «батьківських повчань дітям» належить «Поученіе» князя Володимира Мономаха. А от визначним зразком красномовства II ст. є «Слово о законе и благодати» – твір першого руського митрополита на ім’я Ларіон.

Староруські автори літописів

Історія зберегла ім’я одного з перших літописців часів Давньої Русі. Це легендарний монах Печерського монастиря в Києві Нестор, який жив у кінці XI – на початку XII ст. Нестор був надзвичайно освіченою людиною: він читав в оригіналі давньоруські й іноземні літописи. «Повість временних літ», що так всепереможно дійшла до наших днів, творилась ним близько 1113 року. Слід зазначити, що Нестор не був єдиним автором цієї літературної пам’ятки. Він звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював і збагатив їх своїми записами.

Ще одна цікава деталь – «Повість временних літ» написана на бухарському папері, який Нестор приватно купував у хорезмського купця.

У середині XII ст. одним з видатних проповідників-ритрів був інший митрополит – Климент Смолянич. Про нього в літописах говориться як про книжника і філософа, «якого на Руській землі ще не бувало».

Найталановитішим представником урочистої, стилістично забарвленої проповіді у другій половині XII ст. був Кирило Туровський, який проявив себе також і як талановитий поет.

До національних пам’яток відносять твори, що відображали особливості українського життя. Нині зафіксовано понад 200 літописних книжок, які писалися протягом тривалого періоду аж до XVIII ст.

Козацькі літописи

Козацько-старшинські літописи, в яких розповідалося про визвольну боротьбу українського народу 1648 – 1654 років, як жанр літератури виниклиу XVII ст. Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю йдеться в літописах Самовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка.

Поняття «козацькі літописи» було введене в науковий обіг, як стверджує Микола Зеров, саме  Самійлом Величком, а вже згодом підхоплене істориками XIX ст.

Вони, власне, і становлять вершину українського літописання VII—XVIII ст.

Автори їх – люди досвідчені, вони мали ґрунтовну освіту в Києво-Могилянській академії, брали участь в описаних ними епохальних подіях.

Найбільшим за обсягом є Літопис (оригінал його складається з чотирьох томів) Самійла Васильовича Величка – канцеляриста Війська Запорізького, завершений в селі Жуках Полтавського повіту в 1720 році.