Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 35

Гімном (від грецьк. hymnos – похвальна пісня) зветься урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту. Він вживається здебільшого як символ держави. Поряд з терміном «гімн» вживається й українське слово «славень».

Як жанрова форма поезії гімн еволюціонував з культових пісень, які завершувалися молитвою до культового божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі гімни виконувалися на честь богів Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб). За доби середньовіччя виконувалися церковні гімни, так звані хорали.

Набуваючи світського характеру, гімн пов’язувався з урочистими подіями загальнонаціонального значення, з офіційними церемоніями, демонстраціями.

У XIX—XX ст. в ролі національних гімнів України виконувалися й інші пісні – «Заповіт» Т. Шевченка, «Не пора» (слова І. Франка, музика Д. Січинського), «Вічний революціонер» (слова І. Франка, музика М. Лисенка).

Державний гімн України «Ще не вмерла Україна» було офіційно затверджено після проголошення незалежності України. Слова гімна належать П. Чубинському (1862), а музику написав М. Вербицький.

Поема виникла на основі давніх і середньовічних героїчних пісень і сказань що уславлювали визначні історичні події. Тому первісна поема мала переважно епічний характер і нерідко була пов’язана з міфологічною творчістю.

В основу твору «Пісня про Гайавату» покладено легенди індіанських племен про легендарного вождя, мудрого і щирого Гайавату. Він жив у XV ст. напередодні появи на американських землях перших поселенців. У поемі оспівується мужній герой, який дбав про щастя свого народу і закликав до єднання заради добра і правди.