Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 25

Найдавніша назва прислів’їв та приказок (їх ще називають приповідками) – притчі. І прислів’я, і приказки вражають мудрою простотою, їх спільна ознака – максимальний лаконізм. Вони якнайтісніше пов’язані із щоденним побутом і не потребують особливої обстановки чи широкої аудиторії. Люди спеціально не збираються в гурт, щоб послухати прислів’я та приказки, як слухають думи, казки чи балади. І прислів’я, і приказки вживаються тоді, коли треба наголосити, підкреслити, виділити основну думку з усього перед тим сказаного або дати лаконічну оцінку побаченому, почутому, зробленому.

Прислів’я – це короткі, влучні, глибокі за змістом народні вислови або судження про життєві явища, виражені в художній формі. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з прадавнього життєвого досвіду, своєрідними формулами етики, моралі, історії та політики. І хоча за формою прислів’я дуже стислі, розуму і почуття в них вкладено на цілі книжки.

Походження прислів’їв, безсумнівно, дуже давнє. Їх могли створювати люди, які вміли не тільки пізнавати навколишній світ, але й осмислювати його. Необхідною передумовою появи прислів’їв був і певний рівень розвитку мови, здатність людини користатися нею з метою узагальненого відтворення дійсності.

Важливою властивістю прислів’їв є багатозначність їхнього застосування. Вони цікаві для нас не самі по собі, а тим, що кожний може знайти для себе безліч життєвих ситуацій, до яких підходять ці прислів’я. Ця багатозначність і забезпечує прислів’ям велике поширення і живучість. Крім того, прислів’я – це ще й народна мова. В усі часи люди знаходили влучне слівце не тільки для важливих історичних подій і явищ, а й для буднів.

Різкої межі між прислів’ями й приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Відмінність полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів’я більш розгорнуті. Наприклад, «ні сіло, ні впало»; «через дорогу навприсядки».

Сфера використання прислів’їв настільки широка, що одне й те саме прислів’я можна використовувати в різних ситуаціях. У ньому відчувається така життєва мудрість, що часто воно претендує і на глибокий філософський зміст.

Отже, прислів’я можна назвати найважливішим матеріалом для вивчення історичних подій, побуту, світогляду народу. Витримавши оцінку часом, який надав їм досконалої форми, вони органічно злилися з рідною мовою і, звичайно, ніколи з неї не зникнуть. Вони завжди будуть прикрашати мову дотепністю і своєю здатністю влучно і точно характеризувати найрізноманітніші явища життя.

До прислів’їв та приказок часто зверталися і звертаються у своїх творах письменники, зокрема українські. Їх охоче використовували як виразний штрих до мовної та соціальної характеристики персонажів І. Котляревський, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький та ін. М. Кропивницький навіть давав назву своїм «п’єсам», використовуючи прислів’я («Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»).

У розмовах часто звучать такі приказки: «На коні долі не об’їдеш», «На роду написано». Якщо заглянути в «Іліаду» Гомера, то й там знайдеться ця думка. Поет прагнув наголосити, що вироки богів, тобто доля, не змінюється так швидко, як людські закони. Такого ж плану й вираз давніх римлян «Фортуна сліпа». Користуючись ним, ще Марк Тулій Цицерон застерігав «улюбленців Фортуни»: «Фортуна не тільки сама сліпа, а й улюбленців своїх засліплює». А відтак народилися й прислів’я «Людина – іграшка в руках долі», «Те, що Фортуна зробила твоїм, – не твоє».