Читать книгу Лiтература - Группа авторов - Страница 15

Писемність виникла не раптово, народилася не тоді, коли якомусь розумникові заманулося її створити, а на певному етапі розвитку людства, коли продуктивні сили і суспільні відносини досягають певного, досить високого рівня. Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові. Але різні народи не одночасно досягали однакового рівня суспільного розвитку, тому писемність з’являлася в різних народів у різні часи.

Власна писемність завжди була ознакою високої культури народу. Вона починалася, як бачимо, з простого малюнка, алфавіту, а згодом стала розмаїттям мов та писаного слова. Як уже зазначалося, писемність виникла в найдавніших цивілізаціях Сходу. Відомо, що за 2500 років до нової ери давньошумерське письмо налічувало близько 2 тисяч малюнкових знаків. Найдавніші словесні і складові системи письма з’явилися приблизно в ті самі часи. До речі, складове письмо і досі застосовується в деяких країнах (Індія, Японія, Ефіопія).

У східних слов’ян писемність існувала ще в дохристиянський період.

До введення азбуки Кирилом і Мефодієм десь у середині I тисячоліття налічувалося кілька видів письма – примітивні малюнкові та облікові знаки (риски, зарубки) і грецьке та латинське письмо. Щоправда, вони не передавали багатьох слов’янських звуків. Що ж то були за тексти? Це переважно дати строків землеробської діяльності, записи свят, родинні, особисті позначки, знаки власності. А щоб написати складніший текст, вживали грецькі та латинські літери, але без пристосування до слов’янської фонетики.

Літерно-звукова писемність Кирила і Мефодія започаткувала нову еру в давньоруській культурі. Завдяки їй з’явилася можливість закріплювати і передавати знання, ідеї, досягнення науки. Літописи свідчать, що наші слов’янські предки були людьми з доволі високою культурою та рівнем освіти. Ще за князювання Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною державного та церковного виховання. Тоді утворилися три типи шкіл – палацова школа (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа книжного вчення (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (переважно для купців та ремісників).

Усі ці школи облаштовувалися за грецьким зразком, тобто з поєднанням інтелектуального, музичного та фізичного навчання. За програмою середньої школи учні вивчали так звані «сім вільних мистецтв». До них входили граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Загальнообов’язковими були і заняття спортом. При здобутті вищої освіти до згаданих дисциплін додавалася філософія. До речі, антична система навчання (з незначними змінами) збереглася дотепер, у нас ті ж самі три ступені – початкова школа, середня й вища.

У всіх слов’янських мовах є слово «школа», що походить від давньогрецького «схоле».

Останнє означало спочатку «затримка», потім «заняття у вільний час», далі «читання», а вже пізніше «лекція» і «школа». Нині це слово означає навчальний заклад, який здійснює загальну освіту. А ще: набування знань, досвіду, навичок, практичні знання; напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці; група учнів, послідовників, чиїхось однодумців.

Азбука теж вивчалася за зразком давніх греків – спочатку назви букв, а потім склади. Такий спосіб дістав назву силабічного.

Для письма наші предки використовували вкриті воском дерев’яні (найчастіше) дощечки, на які наносили слова спеціальною паличкою з гострим кінцем.

Пергамент як матеріал для письма з’явився в III ст. до н. е. Він являв собою особливим чином оброблену шкіру телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох боків, фарба легко знімалася, тому його можна було використовувати кілька разів. Але коштував він шалені гроші. Книга, написана на пергаменті, коштувала стільки, скільки велика ділянка землі разом з будинком.

Пергамент, який на Русі звався хартією, теж був доволі дорогим, тому на ньому писалися зазвичай дуже важливі державні документи. Ця копітка справа доручалася лише вправним переписувачам, які добре володіли так званим уставним письмом і виводили літери пером з очерету, розщепленим на кінці.

У середні віки писемність набула більшого поширення. У Європі з’являються перші університети, все більше простих людей прилучаються до письма. В Росії та Україні особлива увага приділялася вивченню старослов’янської мови, яка викладалася в культурно-освітніх центрах.

В Україні перший такий центр відкрився у м. Острог на Волині. Він був заснований у 1576 році князем Костянтином Острозьким.

Азбука (від перших слов’янських літер «аз» (а) та «буки» (б) – сукупність літер, розміщених в усталеному для кожної мови порядку; те саме, що й алфавіт, абетка.

Термін «буквар» увів у XVII ст. відомий український письменник і публіцист Мелетій Смотрицький. Він же став і засновником слов’янської філології. Видана ним «Грамматіка славенскія» (1618—1619) майже два століття була єдиним підручником з цього предмета. Пізніше славетний російський вчений М. Ломоносов узяв підручник Смотрицького за основу своєї граматики.

Утвердженню авторитету старослов’янської мови та письма сприяло перевидання в 1578 році у Львові першодрукарем Іваном Федоровим «Азбуки», доповненої грецькими і старослов’янськими текстами. Згодом «Азбука» як початковий посібник для навчання грамоти дістала назву «Буквар».

Традиції українського письменства зберігалися і в козацькі часи. На період гетьманства Івана Мазепи припав розквіт Києво-Могилянської академії. До кращих шкіл належала і головна Січова школа. У ній викладали піїтику, риторику, математику, астрономію, велася підготовка кобзарів, цимбалістів, сурмачів, скрипалів. У середині XVIII ст. в Запорізькій Січі й на Слобожанщині налічувалося близько тисячі початкових шкіл. Діяла Харківська колегія на зразок Київської, де викладав видатний український філософ Г. Сковорода, вчився М. Гнєдич, перший перекладач «Іліади» Гомера.

Книга й книжка – чи є якась різниця між цими словами, чи вони – абсолютно тотожні й їх можна вживати на свій розсуд? Хоч ці слова й мають схожість, однак різниця між ними є.

Словом «книга» називають по-перше, Святе письмо (Біблію), подруге, – великі за обсягом та важливі книги, в тому числі головну бухгалтерську книгу, книгу вхідних чи вихідних паперів.

Таким чином, найчастіше ми вживаємо слово «книжка»: «Ах, я довго вас чекала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала», – так писав видатний український поет П. Тичина в одному зі своїх віршів.

Папірус виготовляли з високої рослини – папірусу, що зовні схожий на осоку. Стебла цієї рослини розрізали вдовж і клали рядами так, щоб край одного стебла лягав на край сусіднього. Упоперек одного шару стелили новий шар розрізаних стеблин і пресували. Довгі роки вчені не могли розгадати, чим склеювали шари папірусу. Нарешті виявилося, що цей чудодійний клей – сік самої рослини, вичавлений під пресом. Він і цементував тоненькі шари першого в історії людства паперу.

Папірус коштував дорого. Тому траплялося, що старий запис змивали й по змитому писали наново.

Єгиптяни вважаються також і винахідниками чорнила.

Велику роль у становленні мови і письменства зіграв на початку ХХ ст. письменник Б. Грінченко, автор першої книги для читання у школі українською мовою, яка мала назву «Рідне слово». Він також підготував і видав перший «Словарь української мови» у 4 томах.