Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 23

На смерканні. Гасне вечір,

потопає в сизій млі —

і розтанув серця глетчер1

в дивних пахощах землі.

Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?

В темну синь через зеніт

плине Лебідь білосніжний,

розгорнувши вільний літ.

Застила туманом очі

(очі повні зоряниць) —

і збагнути серце хоче

таємницю таємниць.

Мить – як безвік. Безгоміння.

Ось прислухайсь, не диши…

Чуєш радісне квиління

несамотньої душі?